насамперед змістом договору про спільну діяльність, а залежно від його поло-жень - спільною довіреністю решти учасників, виданою кожним учасником окремо, або письмовим актом спільного волевиявлення. Зобов'язання щодо спільної діяльності оформлюють не стільки безпосередні відносини товарообміну між учасниками, скільки їх особливу організацію. Ця остання і дозволяє декільком особам (учас-никам даного зобов'язання) виступати в майновому обороті спільно. Тому угода про спільну діяльність має не тільки товарно-грошовий, а й організаційний характер.
Предметом договору про спільну діяльність є спільне ведення діяльності, спрямованої на досягнення спільної для всіх учасників мети (юридичний об’єкт), і вклади учасників (матеріальний об’єкт). Згідно зі ст. 1133 ЦК вкладом учасника вважається все те, що він вно-сить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кош-ти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки (п. 6.1 Роз'яснення В АСУ № 02-5/302 від 28 квітня 1995 р. „Про деякі питання практики ви-рішення спорів, пов'язаних з укладенням і виконанням договорів про спільну діяльність”). Вклади учасників вважаються рівними за вар-тістю (ч. 2 ст. 1133 ЦК), якщо інше не випливає із договору або фак-тичних обставин. Вклади передаються учасниками на загальну ко-ристь і утворюють спільне майно. У праві власності на спільне майно кожен з учасників має частку, розмір якої відповідає розміру його вкладу.
Договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі (ст. 1131 ЦК).
Слід відмітити, що договір про спільну діяльність відповідно до публічного законодавства потребує державної реєстрації.
Строк договору про спільну діяльність, як правило, обумовлений його метою досягнення якої припиняє дію договору. Однак незалежно від цього сторони можуть зазначити в договорі особливий строк його дії, закінчення якого припинить відповідні зобов'язання. Це до-цільно в тих випадках, коли мета договору є тривалою і не може бути досягнута до якоїсь певної дати (наприклад, одержання прибутку з підприємницької діяльності). Якщо в договорі відсутні строк його дії і спосіб його визначення, договір вважатиметься укладеним на невизначений строк.
Правова характеристика виконання зобов’язання.
Цінність зобов'язання полягає у його виконанні. Виконання зобов'язання - це вчинення боржником на користь кредитора певної дії або утримання від дії, яка становить предмет виконання зобов'язання.
За своєю юридичною природою ця дія є нічим іншим, як правочином, оскільки вона є правомірною та спрямованою на настання певного цивільно-правового результату - припинення зобов'я-зання. Саме тому на неї поширюються загальні правила, закріплені у ЦК стосовно правочинів, у тому числі й правила щодо форми правочину (статті 205-209 ЦК).
Наявність різноманітних зобов'язань (як у межах зобов'язань до-говірних, так і недоговірних) обумовила необхідність закріплення в ст. 526 ЦК загальних умов (засад) виконання будь-яких зобов'я-зань. Згідно з ними зобов'язання має виконуватися належним чи-ном відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів ци-вільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зви-чайно ставляться. Наведена формула, з одного боку, є універсаль-ною, оскільки містить умови виконання як договірного, так і недоговірного зобов'язання, а, з другого - у її межах залежно від типу зобов'язання (договірне чи недоговірне) наголос слід робити на пев-ній її складовій.
Саме тому виконання недоговірного зобов'язання, що регу-люється виключно імперативними приписами актів цивільного зако-нодавства, має відбуватися відповідно до вимог зазначених актів. Виконання договірного зобов'язання повинно відбуватися, перш за все, відповідно до умов договору, визначених і погоджених сторонами на свій розсуд (ініціативні умови), оскільки у цій сфері цивільних (приватних) відносин діє принцип свободи договору (ст. 627 ЦК).
Разом з цим відповідно до вимог ст. 628 ЦК зміст договору можуть складати не тільки умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ни-ми, а й ті, які є обов'язковими для сторін відповідно до актів цивіль-ного законодавства (обов'язкові умови). За наявності у договорі та-ких умов договірне зобов'язання має виконуватися не тільки від-повідно до ініціативних умов, погоджених його сторонами, а й згідно з вимогами ЦК та іншими актами цивільного законодавства.
Виконання зобов'язання, породженого договором, у якому певні умови відсутні і не передбачені актами цивільного законодав-ства, має здійснюватися відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Звичаї ділового обороту - правила поведінки, усталені у сфері підприємницької діяльності. Ви-моги, що звичайно ставляться - це усталені положення, які викорис-товуються у цивільному обороті його учасниками. Вони можуть сто-суватися, наприклад, вимог щодо якості предмета виконання зобо-в'язання. Так, згідно зі ст. 673 ЦК, у разі відсутності у договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару, продавець зобов'язаний переда-ти покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Сторони зобов'язань можуть запере-чувати наявність вказаних вимог.
У зазначених загальних вимогах (засадах) знайшов втілення прин-цип належного виконання зобов'язання. Належним визнається ви-конання, здійснене належними сторонами, відповідно до предмета виконання, у передбачений строк (термін), у визначеному місці та у належний спосіб.
Роль принципу реального виконання зобов'язання (виконання його у натурі), який мав особливе значення в умовах планової (дирек-тивної) економіки, нині поступово зменшується. Це пов'язано з тим, що в умовах ринкової економіки, через наявність конкурентного се-редовища, сплата кредиторові неустойки та відшкодування збитків, завданих невиконанням боржником зобов'язання у натурі, може за-довольнити його інтерес у повному обсязі. Саме тому новий ЦК у ст. 622 обмежує сферу дії цього принципу. Так, боржник звільняється від виконання зобов'язання у натурі, якщо це передбачено у догово-рі або у законі, зокрема, у