Позовна форма захисту в цивільному процесі та її проблеми

Способи захисту встановлені у нормах матеріального права. Так, ст. 16 ЦК України встановлює способи захисту цивільних прав та пе-редбачає можливість встановлення законом та договором інших способів захисту права. Ст. 20 ГК України також встановлює способи за-хисту прав суб'єктів господарювання та споживачів і передбачає можливість встановлення інших способів захисту прав законом. «На позиції можливості захисту прав способами, що встановлені законом і договором, стоїть Сімейний кодекс. Земельний кодекс передбачає захист прав тільки способами, передбаченими законом (ст. 152). Нарешті і в ст. 4 нового Цивільного процесуального кодексу України було включене положення про те, що суд захи-щає право у спосіб, визначений законами України».1

«Однією із істотних характеристик способу захисту як право-вої категорії є його цільова спрямованість. Як складовий елемент механізму захисту цивільних прав, спосіб захисту повинен, перш за все, забезпечувати можливість досягнення мети захисту».2

Необхідно мати на увазі, що п.1 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визнає право на доступ правосуддя. Це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру порушення, яке мало місце. Судді Верховного СудуУкраїни у колективній праці вважають можливим у разі поси-лання на п.1 ст.6 Конвенції позову про визнання відсутності пра-ва, про його припинення, про визнання обов'язків іншої сторони, про зміну прав та обов'язків тощо (до речі, ч. 2 ст. 20 ГК передбачає можливість пред'явлення вимоги про визнання відсутності права).3

_______________________________________________________________________________________________________

1 Проблемні питання у застосуванні Цивільного і господарського кодексів України. Ярема А.Г. та інші, Київ, 2005, с. 12

2 А.А.Павлов.Присуждение к исполнению обязанности как способ защиты гражданских прав. Санкт-Петербург, 2001, с. 17

3 Проблемні питання у застосуванні Цивільного і господарського кодексів України. Ярема А.Г. та інші, київ, 2005, с. 1

Заслуговує на увагу і позиція групи суддів Верховного Суду України щодо поширювального та обмежувального тлумачення законів. «Взагалі як поширювальне, так і обмежувальне тлумачення актів цивільного законодавства в національній правовій системі є неприпустимим, оскільки воно непередбачене Консти-туцією і законами України. Суд має тлумачити і застосовувати акти цивільного законодавства буквально. Але посиланням на п. 1 ст.6 Конвенції досягається той же ефект, що і шляхом поширю-вального тлумачення актів цивильного законодавства: право може захищатися і у спосіб, вітчизняними законами не передбачений, оскільки інше означало б обмеження права на справедливий судо-вий розгляд справи у випадку спору про його цивільні права».4

Така позиція є спірною. Як вважає професор Зорислава Ромовська, принцип верховенства права є визначальним і повинен враховуватись і при тлумаченні норм права. Тому не тільки посилання на Конвенцію, але і посилання на верховенство права може спричинитися до тлумачення певної норми. Закон є застосуван-ням однакового масштабу до різних людей. У певних ситуаціях таке застосування може виявитись несправедливим до певної конкретної людини, а відтак суд повинен в такій ситуації керуватись вимогами верховенства права.

Врахування принципу верховенства права може бути здійс-нено і за рахунок певної кореляції правової норми шляхом її роз-ширеного або обмежувального тлумачення. Ще у римському праві зауважували, що точне слідування букві закону без врахування духу закону перетворюється у велику несправедливість. Можна зауважити, що навіть маючи досконале законодавство, неможливо обійтись без тлума-чення поширювального або обмежувального. Суд з'ясовує істин-ну волю законодавця шляхом тлумачення норми права і обмежи-тись тільки буквальним тлумаченням не може. Істинна

справед-ливість, - підкреслював А. Ф. Коні, вище формального закону і часом

__________________________________________________________________

4 Проблемні питання у застосуванні Цивільного і господарського кодексів України. Ярема А.Г. та інші, київ, 2005, с. 13

«вислизає від одноманітності механічних обрядів».5 Що стосується законодавства України, то судді Верховного Суду у ко-лективній праці вказують на невисокий рівень нормативних актів.

«При тлумаченні правових норм слід враховувати якість нормативного матеріалу, в якому ці норми формулюються. Ця якість взагалі є невисокою. Так, у головному реченні ч. 3 ст. 1122 ЦК відсутні присудок і інші частини речення, в результаті чого воно не становить закінченої думки. У ч. 1 ст. 707 ЦК замість слів «належної» (якості) вживається слово «неналежної». Позбавлене здорового глузду положення ч. 3 ст. 277 ЦК, яке визнає недостовірною будь-яку негативну інформацію, поширену про особу. Неприйнятними морально і позбавленими взнаки розумності є положення ст. 535 ЦК (про збільшення суми, що виплачується фізичній особі за грошовим зобов'язанням, пропорційне збіль-шенню неоподаткованого мінімуму доходів громадян), ст. 653 ЦК (про неприпустимість вимагати повернення того, що було ви-конане за зобов'язанням до моменту розірвання договору), ч. 3 ст. 741 ЦК (про розрахунки між сторонами у разі розірвання до-говору ренти, якщо майно платникові ренти передане за плату), ч. 1 ст. 225 ГК (про включення до складу збитків «вартості... пошкодженого... майна», оскільки до складу збитків має відно-ситись сума, на яку зменшилась вартість майна)».6

Для нас – юристів представляє інтерес підхід суддів Верховного Суду до оцінки окремих нормативних актів, оцінка їх з погляду розумності і моральності. Можна по-різному ставитись до таких оцінок, можна бачити в цьому порушення певної традиції (раніше судді утримувались від критики законодавства), але для юриста такі оцінки - це аргументи, які можна

__________________________________________________________________

5 Латинские юридические изречения. М., 1996, с. 20

6 Проблемні питання у застосуванні Цивільного і господарського кодексів України. Ярема А.Г. та інші,