Зако-ном може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства (ч. 2 ст. 15 ЦПК 2004 р.). Розгляд справ передбачено у порядку наказного, позовного та окремого провад-ження. Суди також розглядають справи, в яких беруть участь іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні підприємства та організації. Таким чином, законодавцю не вдалося однозначно вирішити питання розмежування юрисдикції між різними систе-мами судів, що на практиці створює серйозні труднощі.

Щоб відмежувати компетенцію суду по розгляду i вирішенню справ від юрисдикції інших судів, використано загальне застереження: «крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства».

В науці цивільного процесуального права прийнято перелічувати підвідомчі суду категорії цивільних справ та встановлювати загальні критерії судової підвідомчості. Наприклад, наявність спору про право цивільне, визначення підвідомчості за суб'єктним складом (судам були підвідомчі спори, в яких хоча б однією стороною у споpi є громадянин) тощо.

Але при підготовці проекту ЦПК визначитись з юрисдикцією судів за вказаними критеріями не вдалося, оскільки частина cпорів, які вирішувались в порядку цивільного процесу, підлягала передачі до юрисдикції адміністративних судів. Вже після прийняття ЦПК дискусії щодо адміністративних судів продовжувались. З прийняттям Кодексу адміністративного судочинства України так i не було чітко вирішено питання розмежування юрисдикції. Юрисдикцію (від лат. jurisdiction - право проголошую) розуміють як компетенцію судів щодо розгляду цивільних справ.

Щоб внести хоч якусь ясність у частині 2 статті 15 застережено, що законом може бути передбачено розгляд i інших справ за правилами цивільного судочинства. I дійсно, скарги на дії державних виконавців, які по своїй суті є скаргами на дії суб'єкта владних повноважень, залишені до розгляду за цивільно-процесуальною процедурою. Усні вказівки на нарадах у Верховному Суді України зводились до того, що розмежування необхідно робити за суб'єктним складом. Якщо одна з сторін є суб'єктом владних повноважень, то спір повинен вирішуватись за правила-ми адміністративного судочинства. Зрозуміло, що такий підхід не гарантує повного уникнення помилок. Потрібен час, щоб судова практика визначилась з цими проблемними питаннями юрисдикції.

На практиці визначати компетенцію суду доведеться методом «чищення капусти», коли здорові листки залишаються, а непридатні для використання відкидаються. Тобто з'ясовується, чи певний спір не відноситься до юрисдикції господарського або адміністративного суду, а також - чи конкретний cпip окремими законами не віднесений до компетенції суду за правилом частини 2 ст. 15 Кодексу. Звичайно, що це не найкращий cпociб розмежу-вання спорів між судами piзної юрисдикції i з прийняттям Кодек-су адміністративного судочинства стаття буде удосконалюватися.

Таким чином, окремі спеціальні процесуальні норми можуть регулювати процесуальні відносини, не будучи включеними до процесуального кодексу.

На жаль, прийняття Кодексу адміністративного судочинства не внесло ясності у питання компетенції судів, щодо розгляду справ. Загальна вказівка, яка була дана судам на нарадах i зводилась до того, що потрібно вирішувати справи відповідно до суб'єктного складу, ясність в проблему не вносить.

Податкова служба звернулася з позовом про визнання догово-ру підряду недійсним в господарський суд до підприємства А. та будівельної фірми Л. Позов було задоволено 15 серпня 2005 р. Апеляційна скарга підприємства А. розглядалась апеляційним судом 15 вересня 2005 р. за правилами адміністративного судочи-нства. Апеляційний суд керувався при цьому вказівкою про те, що податкова служба є суб'єктом владних повноважень, а тому повинна застосовуватись адміністративна процедура. Але в даному випадку позов було заявлено на підставі статей 207, 208 Господарського кодексу України. Тобто, за своєю правовою природою цей cпip є господарським, а отже, повинен би вирішуватись за правилами господарського судочинства. Аналогічні вказівки одержали районні суди. В результаті цивільні, або господарські за своєю природою спори, якщо стороною є суб'єкт владних пов-новажень, розглядались за правилами адміністративного судочи-нства. Потрібен час, щоб суди розібрались. Однак критерієм розмежування є не тільки суб'єктний склад, але i характер спорів. Тому потрібно враховувати обидва критерії. Статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що спори за зверненням суб'єкта владних повноважень розглядаються в порядку адміністративного судочинства у випадках, передбачених зако-ном. Отже, обгрунтовуючи звернення, суб'єкт владних повнова-жень повинен вказати норму закону, яка передбачає розгляд справи за правилами адміністративного судочинства.

Між тим, «адміністративному суду (спеціалізованому загальної юрисдикції) підвідомчі справи, що виникають з адміністративно-правових відносин», a cпip в наведеному випадку виник з господарських відносин, урегульованих Господарським кодек-сом України.12

Таким чином, розмежування юрисдикції залишається слабким місцем ЦПК, доки з цим питанням не визначиться судова практика, якій потрібен певний час та напрацювання судів. Процеси розмежування продовжуються, на розгляді у Верховній Раді знаходиться ряд законопроектів про внесения змін та доповнень в КАС України та інші нормативно-пpaвові акти. Можна визнати, що у даному випадку ми зустрілись з недоліками законодавчої техніки.

Відмежування адміністративної юстиції від цивільного процесу в цілому є позитивним явищем. Відомий вчений, професор, академік Наталія Кузнецова точно визначила найбільш цінне зерно з цієї ситуації: «Коли з Цивільного процесуального кодек-су вилучили норми, що регулюють порядок вирішення публічно-правових cпopів, це стало набагато логічнішим. Відтепер не будуть змішуватися конститущйні принципи «дозволено все, що не заборонено законом» для приватних oci6 i «дозволено лише те, що передбачено законом» для державних органів. Відтепер i гос-подарський процес також носитиме виключно приватний харак-тер. Але негативним є те, що господарські суди зараз змушені відправляти правосуддя за Кодексом адміністративного судочин-ства, що вводить подвійні стандарти вирішення cпopiв для суддів. Неоднозначним є i визначення