В цьому випадку необхідно включати до правового аналізу i питання, які стосуються вирішення кримінальної відповідальності водія посольства i

__________________________________________________________________

16 Вісник Верховного Суду України., 1999, № 6. с.10

можливого цивільного позову у кримінальній cnpaвi, тобто звертатись до угод між Україною i РФ щодо правової допомоги при вирішенні справ про кримінальну вiдпoвiдaльнicть. Безумовно, що потерпілий мав право ставити перед правоохоронними органами України питання про порушення кримінальної справи i вирішувати свої вимоги з врахуванням цих обставин. За певних умов така активна позиція могла привести б до добровільного урегулювання майнового спору.

В даній ситуації можна тільки здогадуватись про piзні підходи адвокатів i суду. Дії суду спрямовані на спрощення ситуації тим більше, що справа могла б певною мipoю вплинути на стан дипло-матичних відносин між двома країнами. Адвокат, навпаки, для вирішення спору наділений на загострення ситуації, щоб спонукати другу сторону уникнути загострення конфлікту, та урегулювати майнові відносини в добровільному порядку.

Адже виявлення ознак злочину (ст. 235 ЦПК) зобов'язує суд повідомити про це прокурора або порушити кримінальну справу. I, виступаючи в судовому засіданні у Верховному Суді, позивач або його представник вправі звернути увагу суду на таку обставину. Відмова суду у ції ситуації могла б дати привід для звернен-ня до Європейського Суду з прав людини.

Позивачеві доводиться зустрічатись у своїй практиці з найрізноманітнішими проблемами. Ось приклад, коли у простій ситуації була допущена помилка через неповний правовий аналіз ситуації.

Член акціонерного товариства «Полімер» С. звернувся у суд з позовом про стягнення частини вартості майна товариства, скасування рішення зборів акціонерів товариства від 18 листопада 1996 року та відшкодування моральної шкоди. Рішенням Одеського обласного суду від 11 листопада 1998р. вiдмoвлeнo у задоволенні позову. Судом встановлено, що господарське товариство «Полімер» є акціонерним товариством закритого типу, статутний фонд якого поділено на 50 акцій. Ці обста-вини підтверджено копіями статуту товариства та рішенням міського виконавчого комітету про реестрацію товариства i свідоцтва про його державну реестрацію.

При підготовці позовної заяви у суд не було враховано, що згідно зi ст. 37 Статуту товариства при виході акціонера з останнього йому виплачуєтъся вартість його акцій, а не частини всього майна товари-ства, пропорційного його частині у статутному фонді. Не враховано також i те, що загальні збори вирішували питання про викуп належних позивачеві акцій товариства, а не про виплату йому вартості частини майна товариства відповідно до його частки у статутному фонді.

Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України від 10 березня 1999 року, враховуючи, що відповідач обгрунтовано відмовив С. у виплаті відповідної частки у статутному фонді, а також те, що ста-тутом товариства i чинним законодавством не передбачено в цих випадках відшкодування моральної шкоди, залишила рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.17

__________________________________________________________________

17 Вісник Верховного Суду України., 1999, № 6. с.6

При вciй зовнішній переконливості рішень Одеського обласного суду та судової колегії Верховного Суду України місце для сумнівів залишається. Зокрема, це питання про те, чи відповідає нормам Закону стаття 37 Статуту, за якою при виході зі складу то-вариства акціонеру виплачується вартість його акцій. У статті 10 Закону України «Про господарські товариства» передбачено, що член товариства може вийти в установленому порядку з товарист-ва. З контексту справи вбачається, що у статті 37 Статуту міститься тільки вказівка, що при виході зі складу акціонерного товариства йому виплачується вартість його акцій. Але при цьому не визначено порядок виходу зі складу товариства та порядок оцінки акцій. Стаття 42 Закону «Про господарські товариства» передбачає, що акціонерне товариство має право викупити у акціонера акції. За статтею 28 Закону «акція може бути придбана на підставі договору з власником або держателем за ціною, що визначається сторонами, або за ціною, що склалася на фондо-вому ринку, а також у порядку спадкоємства громадян чи правонаступництва юридичних oci6 та з інших підстав, передбачених законодавством».

Все це дає підстави вважати, що вихід зі складу акціонерного товариства можливий тільки шляхом продажу акцій або їx викупу самим товариством. І якщо сторони не дійшли до згоди про ціну акції, то під сумнівом є взагалі можливість їx викупу або примусового стягнення вартості акції. Загальні збори вирішували питання про викуп належних позивачеві акцій. Задовольнити таку заяву або відмовити у ній - це прерогатива загальних зборів. Отже, можна дійти до теоретичного висновку, що суд не вправі зобов'язати товариство викупити акції свого акціонера у примусовому порядку. Це право товариства, але не обов'язок.

Адвокат або юрист, який готував позовну заяву, виходив з помилкового, на мою думку, уявлення про можливість виходу зі складу акціонерного товариства, шляхом виключення iз числа учасників товариства i подальшої виплати частки у майні това-риства, як це має місце у товаристві з обмеженою відповідальністю.

Реалізувати своє право на вихід із складу товариства акціонер може шляхом продажу належних йому акцій. Перехід i peалізація права на акції здійснюється відповідно до законодавства України (Закон «Про фондову біржу та цінні папери» та інше законодавство). Приблизно такий аналіз повинен був провести ад-вокат, консультуючи власника акцій. I, щоб власник акцій не витрачав часу i коштів на безперспективний позов, повинен був дати рекомендації щодо продажу акцій у встановленому законо-давством порядку.

За умови, що акціонерне товариство