погодилось на виключен-ня С. iз складу товариства шляхом викупу його акцій за певною ціною, можна б було оспорювати рішення у частині вартості акцій, посилаючись на те, що викуп акцій можливий тільки за ціною, яка визначена сторонами (ст. 28 Закону «Про господарські товариства»). I якщо у piшеннi про викуп вказано певну ціну, яка не погоджена з власником, то вимога могла б стосуватись дійсної ціни акцій шляхом їx експертної оцінки або скасування рішення. Такий підхід поставив би суд у більш складну ситуацію.
Очевидно також, що передбачена у статті загальна норма про право учасника товариства вийти зі складу товариства в установ-леному порядку повинна б більш точно кореспондувати з норма-ми про права учасників у акціонерному товаристві.
Тобто недостатньо чітка правова регламентація виходу учасника зі складу акціонерного товариства створює передумови для спорів, чітку відповідь на які може дати тільки судова практика. У випадках, коли правова позиція з певного питання судами не визначена, або є спірною, позивач вправі ставити таку проблему перед судами. Однак при цьому слід бути готовим до можливого негативного рішення суду.
Визначаючись з передумовами права звернення до суду, позивач повинен враховувати, що суди зобов'язані приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального поло-ження про судовий захист. Відмова суду на підставі ч. 1 ст. 136 ЦПК 1963 р. у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформ-лених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі ст. 64 Конституції України не мо-же бути обмежене.
Приклад. У березні 2002 р. М. звернулася до суду із заявою про відшкодування шкоди, посилаючись на те, що 29 травня 2001 р. Пу-тивльський районний суд Сумської області виніс постанову про пору-шення кримінальної справи проти неї, а 31 січня 2002 р. Апеляційний суд Сумської області скасував зазначену постанову районного суду й провадження по справі закрив. Позивачка просила суд стягнути на її користь 7 тис. 464 грн. як компенсацію за завдану моральну шкоду.
Суддя Путивльського районного суду ухвалою від 10 квітня 2002р., за-лишеною без зміни апеляційного суду Сумської області від 3 червня 2002р., відмовив у прийнятті заяви М. на підставі п. 1 ст. 136 ЦПК України.
Відмовляючи М. у прийнятті заяви як такої, що не підлягає розгля-ду в суді відповідно до п. 1 ст. 136 ЦПК, суд виходив із того, що згідно із п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996р. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» матеріальна та моральна шкода, заподіяна при здійсненні
правосуддя, відшкодовується державою лише безпідставно засудженій
особі в разі скасування вироку як неправосудного. З таким висновком погодився й суд апеляційної інстанції.
Ухвалою Судової палати у цивільних справах Верховного Су-ду України від 2 жовтня 2003 року встановлено, що такий висно-вок не повною мірою узгоджується з нормами чинного законода-вства та рішенням Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року 9-зп (справа за зверненням жителів м Жовті Води).
Згідно з п. 8 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду Ук-раїни правосуддя здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у дер-жаві (ст.124 Конституції), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян. Крім того, вище зазначеним рішенням Конституційного Суду встановлено, що ч. 1 ст. 55 Конституції містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації, мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначеною нормою суди зобов'язано приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист.
Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі ст. 64 Конституції не може бути обмежене.
За таких обставин Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановлені судами ухвали скасувала, справу направила на новий судовий розгляд.
Безумовно, що дії або бездіяльність судів під час здійснення правосуддя, підготовки, розгляду справ у судових інстанціях потребують відповідального підходу і в законодавстві слід було б передбачити певні застережні механізми. У чинному законо-давстві, як і в законодавстві, що діяло раніше, їх недостатньо. То-му факти тяганини і бездіяльності суду не одержують належної оцінки.
Так, судова палата у цивільних справах Верховного Суду Ук-раїни від 20 жовтня 2003 р. вказала, що рішення суду, дії або бездіяльність судів під час здійснення правосуддя, підготовки, розгляду справ у судових інстанціях, звернення рішення до вико-нання тощо можуть оскаржуватися в апеляційному та касаційно-му порядку.
Оскарження таких дій шляхом подачі скарги до іншого суду першої інстанції є порушенням встановленого Конституцією України принципу незалежності суддів і недопущення впливу на них.19
Приклад. У справі за позовом Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації до С. про виселен-ня з кооперативного будинку, адвокат подав заяву про забезпечення до-казів у справі: рішення про виключення С. з ЖБК, Положення про Голов-не управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації, для з'ясування питання чи може цей орган звертатись з позовом про виселення з кооперативної квартири до суду, документ про вартість квартири та повну сплату відповідачем пайового внеску. Справа розглядалась у судах понад 8 років. Рішення судів двічі скасову-вались Верховним Судом України.
Суд подану у встановленому порядку і оформлену належним чином заяву