ПЛАН

Понятття позову.

Елементи позову.

Право на позов. Право на пред’явлення позову і процесуальний порядок його реалізації.

Поняття позову

Однією з особливостей позовного провадження є наявність по-зову. Проаналізувавши норми ЦПК України, можна дійти вис-новку про те, що позов розглядається законодавцем як належ-ним чином оформлена вимога про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових та інших правовідносин. Дана категорія використовується в норматив-них актах не лише процесуального, а й матеріально-правового характеру проте з'ясування по-няття і сутності позову здійснюється в межах теорії цивільного процесу.

У науці цивільного процесуального права висловлюються різні думки щодо розуміння поняття позову. Наукова дискусія стосу-ється, насамперед, визначення його юридичної природи. З цього приводу існує три основні теорії:

1) моністична, відповідно до якої позов є єдиним поняттям як для матеріального, так і процесуального права. Науковці, які поді-ляють цю точку зору, вважають позов однією з правомочностей, що випливає з певного суб'єктивного права, а не самим поруше-ним чи оспорюваним правом. На їх погляд, позов має дві сторони: матеріальну і процесуальну, які органічно поєднані в єдиний ком-плекс, тобто матеріально-правова вимога об'єднана з процесуаль-ною вимогою. Основну сутність цієї точки зору можна звести до такого: позовом є матеріально-правова вимога, що отримала належне процесуальне оформлення. Більшість сучасних науковців схиляються до такого розуміння природи позову, співвідносячи матсріальна-правову і процесуальну сторони позову як відповідні галузі права;

2) дуалістична. Її прибічники розглядають поняття позову окремо для матеріального права і для процесуального права, тим самим заперечуючи єдине матеріально-процесуальне поняття по-зову. Вони стверджують, що позов необхідно розглядати в двох площинах: в матеріально-правовій – як вимогу до зобов'язаної особи, і в процесуальній – як вимогу до суду про захист суб'єктив-ного права. Зв'язок між нормами матеріального і процесуального права з приводу позову та його реалізації, з одного боку, здійснюється в разі вчинення правопорушення, внаслідок якого суб'єктивне право набуває стану готовності до негайного примусового здійс-ність в право порушити і підтримувати судовий розгляд конкрет-ного спору з метою його вирішення, тобто в право на судочинство у конкретній справі;

3) суто процесуальна визнає позов виключно процесуальною категорією, зауважуючи, що його юридична природа не має ма-теріально-правових елементів. Так, деякі автори вважали, що позов взагалі не пов'язаний з матеріальним правом, а є лише за-собом порушення діяльності суду (чиі ншого компетентного ор-гану). Нині науковцями доведена неспроможність такої точки зору пояснити правову природу позову, оскільки вона містить суперечливі засади, а також не відповідає чинному законодавству і судовій практиці.

З'ясовуючи правову природу позову, необхідно мати на увазі деякі моменти. По-перше, матеріально-правова вимога спрямована до відповідача, а процесуальна – до суду. По-друге, у порядку по-зовного провадження розглядаються справи, в яких наявний спір (порушення, оспорювання чи невизнання) щодо цивільного, сімейного, житлового, земельного, трудового та іншого суб'єктивного права, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (ст. 15 ЦПК України). По-третє, не можна ототожнювати позов з власне порушеним правом, адже останнє існує і до моменту порушення, а позов може виникнути лише після правопорушення. По-четверте, позов не є діяльністю, адже він має не динамічний, а статичний характер, а діяльність, спрямовану на реалізацію позову, називають пред'явленням по-зову (ст. 118 ЦПК України).

Позов виникає і реалізується в межах правоохоронних відно-син, які по своїй суті є матеріально-правовими. Але такі відносини не завжди пов'язані зі зверненням до суду, оскільки вирішення спо-ру можливе і у несудовому порядку (в такому разі позову не буде). Із зверненням до суду охоронні правовідносини стають предметом процесуальної діяльності, але не змінюють свого матеріального змісту. При цьому матеріально-правова вимога визначає важливі сторони процесуальної вимоги, яка в свою чергу містить вказівку юрисдикційному органу щодо того, з якого приводу, на яких під-ставах і в якій формі він може захисти порушені, невизнані чи оспорювані права, інтереси і свободи. Таким чином, на зміст позо-ву впливає сутність того суб'єктивного матеріального права, з приводу якого виник спір.

Для з'ясування сутності позову необхідно визначити його мету, чи точніше, мету, яку перед собою ставить позивач, пре-д'являючи позов. Така мета має два аспекти – матеріально-правовий і процесуальний. Матеріально-правова складова мети позову полягає або в отриманні від відповідача певних благ, або у визначені статусу матеріальних правовідносин з відповіда-чем; а її процесуальний аспект виражається в прагненні позива-ча отримати від суду рішення, яке задовольнило б його позовні вимоги.

Позов як матеріально-правова вимога знаходить своє закріп-лення в особливій процесуальній формі – позовній заяві, тобто не можна ототожнювати позов і позовну заяву, що співвідносяться між собою як зміст і форма.

Виходячи з викладеного, можна сформулювати таке визна-чення позову: позов – це належним чином процесуально оформ-лена матеріально-правова вимога позивача до відповідача про захист порушених, невизнаних чи оспорених прав, свобод чи ін-тересів, яка пред'являється через суд в порядку цивільного судочинства.

Елементи позову

Складовими частинами позову є його підстава і предмет. Ці елементи позову обов'язково повинні бути відображеними в позов-ній заяві.

Підстава позову – це ті юридичні факти, на основі яких пози-вач обґрунтовує свої вимоги відповідно до норм матеріального права. Дані факти породжують позов. Вони вказують на наявність чи відсутність правовідносин між позивачем і відповідачем та на обґрунтованість вимог позивача. Законодавець так і називає під-ставу позову - «обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимо-ги» (п. 5 ч. 2 ст. 119 ЦПК