Недотримання особою, що подала позовну заяву, вимог ст.ст. 119 і 120 ЦПК, а також несплата судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи призводять до певних процесуальних наслідків. Суддя в цьому випадку виносить ухвалу про залишення заяви без розгляду, повідомляє про це позивача і надає йому строк для ви-правлення недоліків. У випадку, якщо позивач відповідно до вказівки судді у встановлений строк виконає усі вимоги, зазначені в ст.ст. 119, 120 ЦПК, і сплатить судовий збір та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, заява вважається поданою у день, коли її було подано до суду вперше. У противному випадку заява вважається не поданою і повертається заявнику, про що суддя постановляє мотивовану ухвалу (ст.121ЦПК). Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку (ст.293 ЦПК).

Положення, передбачені ст.121 ЦПК, застосовуються не тільки до позовних заяв, але і по справах окремого провадження.

Повернення заяви (скарги) особі, яка звернулася до суду, не позбавляє її права після усунення недоліків повторно звернутися до суду з тією ж заявою.

Як було зазначено, для порушення цивільної справи в суді необхідна подача позовної заяви (скарги, заяви) до суду і прийняття їх судом. Для здійснення права на звернення до суду за судовим захистом необхідна наявність ряду передумов. Передумови можуть залежати від об'єктивних якостей особи, яка звертається до суду, характеру справи. Виходячи з цього, їх можна розділити на суб'єктивні та об'єктивні.

Суб’єктивною передумовою права на звернення до суду є процесуальна зацікавленість особи (ст.3 ЦПК). За загальним правилом особа може звернутися до суду, коли у неї є юридична зацікавленість у вирішенні справи. Необхідність юридичної зацікавленості у вирішенні справи пояснюється тим, що рішення суду в справі може бути основою для виникнення прав особи, яка звертається до суду, припинення чи зміни прав цієї особи чи прав особи, яку особа, що звертається до суду, представляє, або особи, в інтересах якого подана заява (скарга).

Об'єктивні передумови права на звернення до суду можна розділити на позитивні та негативні.

Позитивними об'єктивними передумовами є умови, на-явність яких необхідна для реалізації права на звернення до суду. До загальних об'єктивних позитивних передумов відносяться цивільна процесуальна правоздатність особи, яка звертається до суду, і особи, яка залучається як відповідач, третіх осіб, заявників і заінтересованих осіб у справах окремого провадження, представників, свідків, експертів, перекладачів. Стосовно участі в процесі прокурора, органів державної влади і місцевого самоврядування, то вони наділяються компетен-цією - правами і обов'язками, в яких закріплені державні функції. Це відноситься і до суду. Для них необхідна наявність законодавчо закріпленого права і обов'язку брати участь в процесі та реалізувати дозволену і обов'язкову поведінку.

Ст.28 ЦПК передбачає, що всі громадяни мають цивільно-процесуальну правоздатність, тому наявність процесуальної правоздатності слід перевіряти лише відносно підприємств, установ та організацій. Підприємства, установи і організації мають цивільну і цивільно-процесуальну правоздатність, якщо вони мають статус юридичної особи (ст.28 ЦПК). Загальною об'єктивною позитивною передумовою є також підвідомчість справи суду (ст.15 ЦПК). Це означає, що тільки суд, а не інший юрисдикційний орган має право вирішувати спір у конкретній справі. Згідно з Конституцією України компетенція суду поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. За загальним положенням підвідомчість справ суду носить безумовний характер і тільки в незначних винятках залежить від певних умов, наприклад, передача справи за згодою сторін на розгляд третейського суду.

Позитивною передумовою є також наявність спору про право цивільне. Спір про право характеризується наявністю розбіжностей (суперечностей) між суб'єктами правовідносин з приводу їх прав і обов'язків та неможливістю їх здійснення без усунення перешкод в судовому порядку. Спір про право має місце і тоді, коли у здійсненні прав особи перед нею виникають перешкоди, які можуть бути усунені з допомогою суду.

Негативними вважаються передумови, за відсутності яких закон пов'язує можливість звернення до суду. До них відносяться:

1) відсутність рішення суду, що набрало законної сили, винесеного по спору між тими ж сторонами, щодо того ж предмету і на тих же підставах або ухвала суду щодо відмови від прийняття позову чи про затвердження мирової угоди сторін (п.2 ч. 2 ст.122 ЦПК);

2) відсутність у провадженні суду справи із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет із тих самих підстав (п.3 ч. 2 ст.122 ЦПК);

3) перешкодою до пред'явлення позову є рішення третейського суду, прийняте в межах його компетенції, щодо спору між тими самими сторонами, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або скасував рішення третейського суду і розгляд справи в тому ж третейському суді виявився неможливим (п.4 ч. 1 ст.136 ЦПК);

Підставою відмови в прийнятті заяви є також непідсудність справи даному суду (п.4 ч. 3 ст. 121 ЦПК України).

Суддя також може відмовити в прийнятті заяви і з причин суб'єктивного характеру, тобто в залежності від наявності дієздатності заявника, а саме, коли заява подана недієздатною особою, або якщо заяву від імені зацікавленої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи (п. 2 і 3 ч. 3 ст.121 ЦПК).

Недієздатність відповідача не є перешкодою для порушення цивільної справи, тому що інтереси недієздатних осіб або осіб, що не володіють повною дієздатністю, а також осіб, визнаних обмежено дієздатними, захищають в суді їх