ПЛАН
1. Принцип судової істини в цивільному процесі.
2. Поняття сторін в цивільному процесі. Права та обов’язки сторін. Неналежний відповідач та порядок його заміни.
3. Підстави та види судового представництва
4. Поняття та види судових витрат
5. Показання свідків, порядок їх дослідження
Практичне завдання
Використана література
1. Принцип судової істини в цивільному процесі.
У теорії цивільного процесуального права визнано, що суть цього принципу полягає у вимозі, що пред'являється до суду, як органу правосуддя, вирішувати цивільно-правові суперечки і інші цивільні справи в повній відповідності з дійсно існуючими фактичними обставинами, в їх правовій оцінці (кваліфікації), що відкриває можливість досягнення істинного висновку про суб'єктивні права і обов'язки. Отримання вірної думки суду про підстави виникнення цивільних прав і обов'язків складає найважливішу умову правосуддя і одночасно є метою доказової діяльності в судовому процесі. Відповідно до даного принципу рішення суду повинне глибоко, всесторонньо, правильно і повно відображати юридично значущі фактичні обставини справи і стосовно позовного провадження містити істинний висновок суду про суб'єктивні права і обов'язки сторін, тобто об'єктивну істину.
Таким чином, рішення суду повинне бути законним і обґрунтованим і відповідати всім обставинам справи.
Недотримання даного принципу робить відміну судових рішень, зважаючи на необґрунтованість (ст. 309 ГПК України).
2. Поняття сторін в цивільному процесі. Права та обов’язки сторін. Неналежний відповідач та порядок його заміни.
Серед осіб, які беруть участь у справі, найважливішими слід визнати сторін, без яких не існувало б цивільного процесу у позовному провадженні. Правовим статусом сторін наділяються також особи, які беруть участь у справах наказного та окремого провадження, за винятками, встановленими нормами щодо цих видів проваджень у цивільному процесі (ст. 31 ЦПК).
Сторонами слід визнати осіб, матеріально-правовий спір між якими є предметом судового розгляду у порядку цивільно-го судочинства. Ними відповідно до ст. 30 ЦПК можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава. Знову ж таки по-за увагою закону залишився ряд учасників, які можуть висту-пати сторонами у цивільному процесі (наприклад, територіальні громади, АРК, окремі учасники, які не наділені статусом юридичної особи).
Поняття сторони, безперечно, має прямий зв'язок із мате-ріальними правовідносинами, хоча спір про право може ви-никнути не лише між особами, які дійсно перебувають у мате-ріальних правовідносинах. Він можливий і за відсутності та-ких відносин (так званий „дефектний спір”), у тому випадку, коли позивач не має права вимоги або відповідач у даній справі не має відповідного обов'язку перед позивачем. Цей спір буде розглядатись судом, адже чинне цивільне процесу-альне законодавство не вимагає з'ясування наявності матеріальних правовідносин між сторонами при пред'явленні позову. Спором визнаються будь-які непорозуміння між суб'єктами права, і достатньою підставою для вступу у процес й набуття правового статусу позивача є суб'єктивна впевненість, що пра-ва особи порушені, оспорені або невизнані (ст. 3 ЦПК). Наяв-ність чи відсутність правовідносин між сторонами ніякою мірою не підбивається на їх правовому становищі. Навіть за очевидної відсутності матеріальних правовідносин між такими суб'єктами їх слід визнавати позивачем та відповідачем із на-діленням їх усіма процесуальними правами та обов'язками.
Ознаками сторін, які відрізняють їх від інших суб'єктів ци-вільних процесуальних правовідносин взагалі та осіб, які бе-руть участь у справі, зокрема, є такі:
сторони це обов'язкові суб'єкти цивільного процесу у справах позовного та наказного провадження;
сторони - це особи, між якими виник спір про право, який є предметом розгляду та вирішення судом;
юридична заінтересованість сторін має особистий характер, тобто вони наділені і матеріально-правовою, і процесуаль-ною заінтересованістю;
справа (процес) ведеться від імені сторін;
сторони несуть судові витрати у справі;
на сторони поширюються всі наслідки та властивості рішення суду;
правосуб'єктність сторін допускає правонаступництво. Сторонами у цивільному процесі є позивач та відповідач.
Позивач - це особа, на захист суб’єктивних прав якої порушено цивільну справу. Ця особа може звернутися до суду безпосередньо або через представника, процес може бути іні-ційований також іншими уповноваженими законом органами та особами. Причому у будь-якому випадку на участь у справі повинно бути волевиявлення позивача. Зокрема, при поданні заяви в інтересах особи органом чи особою, яким законом на-дає право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, обо-в'язково повідомляється особа, в інтересах якої відкрито про-вадження у справі. Вона може брати участь у справі, може відмовитися від участі та порушеного цивільного процесу. В останньому випадку, якщо захищаються інтереси дієздатної фізичної особи, заява уповноваженого відповідно до ст. 46 ЦПК органу чи особи залишається без розгляду.
Відповідач - це особа, яка за заявою позивача або іншого ініціатора процесу залучається судом до участі у справі для визначення підстав покладення на неї обов'язку щодо понов-лення суб'єктивного права позивача, яке зазнало посягання. Причому, якщо для залучення до участі у справі позивача нео-бхідна його згода, то згода відповідача не вимагається. Кон-кретна вказівка на відповідача є обов'язком позивача чи іншо-го ініціатора процесу. Відповідач легітимізується у позовній заяві до суду, і якщо такої вказівки немає, то суддя, приймаю-чи заяву, повинен постановити ухвалу про залишення її без руху і надати строк для усунення недоліків. Якщо заявник не має відомостей про особу порушника свого права, справа не може бути порушена.
Відповідно до ст. 78 ЦПК, якщо місцеперебування відпо-відача у справах за позовами про стягнення аліментів або від-шкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, невідоме, суд своєю ух-валою оголошує його розшук, який проводиться держаним коштом органами внутрішніх справ, а витрати на нього