В аналогічному порядку здійснюється залучення додатково-го (додаткових) відповідачів, наприклад, якщо в ході розгляду справи буде встановлено, що шкода завдана не однією осо-бою, а декількома.

3. Підстави та види судового представництва

Представництво у цивільному процесі є процесуальним засобом реалізації громадя-нами права на судовий захист від посягань на честь і гідність, життя та здоров'я, осо-бисту свободу і майно. Стаття 59 Конституції України передбачає, що кожен має право на правову допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для надання правової допомоги при вирішенні справ у судах в Україні діє адвокатура.

Зміст судового представництва в цивільному процесі складають процесуальні дії, наслідки яких поширюються на довірителя. Довіритель визначає обсяг повноважень адвоката і доручає йому ведення справи. Всі подальші дії є наслідком виконання адвока-том своїх професійних обов'язків. У судах особливий статус адвоката у кримінальній справі переносять на адвоката у цивільному процесі. Нерідко можна почути запитан-ня судді: „В якій якості ви виступаєте в процесі: адвоката або представника?” або вже звичне: „Відколи це адвокати дають пояснення в суді від імені сторони?”

Надання правової допомоги і представництво в суді пов'язані, але не тотожні по-няття. Надання правової допомоги реалізується через інститут представництва. Але судове представництво може бути обумовлене й іншими причинами. Учаснику процесу може бути складно особисто брати участь у суді не тільки в силу відсутності у нього юридичної освіти, але також і тому, що справа розглядається в іншому місті. Особиста участь у такому процесі пов'язана із складностями (поїздка, відрядження за кордон, необхідність взяти відпустку, матеріальні витрати тощо). Наявність су-дового представника вирішує в цілому ці проблеми. Для недієздатних громадян пред-ставництво - практично єдина форма участі в цивільному процесі.

Цивільне правове і процесуальне представництво мають ряд спільних ознак. Але цивільно-правове представництво - створення, зміна і припинення цивільних прав і обов'язків. Мета судового представництва - захист інтересів довірителя, допомога у здійсненні ним процесуальних прав та виконанні процесуальних обов'язків.

Традиційно спірними у літературі є питання про те, чи є представництво само-стійним процесуальним інститутом, а не різновидом загальноцивільного, а також чи можна віднести представників до числа осіб, які беруть участь у справі.

Ці питання є скоріше схоластичними, більше потрібні як тема для дисертацій, ніж для практичної діяльності. ЦПК відносить представників до числа осіб, які бе-руть участь у справі. Отже, цим потрібно керуватися. Що стосується питання, чи є процесуальне представництво самостійним інститутом, то мені більше подобається саме таке розуміння процесуального представництва. Необхідно тільки мати на увазі, що представник у суді може бути наділений повноваженнями і загальноцивільного пред-ставництва, наприклад правом укладати мирову угоду. Тобто повноваження своїми діями створювати загальноцивільні права і обов'язки для свого довірителя.

У всякому разі представництво у суді має ряд відмінностей від загальноцивільного:

а) представництво в силу загальноцивільного права може бути в будь-яких угодах, а в силу процесуального - тільки в суді;

б) при загальноцивільному представництві в юридичній дії бере участь тільки пред-ставник, а в процесі разом із представником може брати участь, а іноді - навіть по-винен, представлюваний. Тертишніков В.І. вказує і на ряд інших відмінностей, якими представництво в суді обґрунтовується як самостійний правовий інститут. У всяко-му разі розрізняти цивільно-правове і процесуальне представництво можна за метою і характером відносин між представником і довірителем, а також за колом осіб, які можуть виступати в якості судових представників.

При процесуальному представництві представник здійснює комплекс процесуаль-них дій, обумовлених необхідністю захисту інтересів особи, яку він представляє у суді. Ці дії та їх межі визначені у процесуальному законі.

У статті 223 Сімейного кодексу передбачено, що особа, яка бажає усиновити ди-тину, подає до суду заяву про усиновлення. Подання такої заяви через представника не допускається. Автор проекту Сімейного кодексу професор Борислава Ромовська у авторському коментарі зауважує, що „суддя, який приймає заяву про усиновлення, по-винен пересвідчитися у тотожності особи, яка написала заяву, і того, хто її подає, переконатись у справжності намірів особи, в усвідомленні нею правових наслідків уси-новлення, бажанні та можливості виховувати дитину у своїй сім'ї”.

Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника.

Юридичних осіб представляють їхні органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законом, статутом чи положенням. Юридичних осіб можуть представляти у суді також інші особи на підставі довіреності. На практиці в судах вимагають, щоб довіреність видавалася тільки працівнику конкретної юридичної особи (наприклад, юрисконсульту). Закон не містить такої вимоги для представництва юридичної особи в суді. Тому юридичну особу може представляти і особа, яка не працює на підприємстві,
але одержала в установленому порядку довіреність.

Тертишніков В.І. висловлює позицію, що „наявність доручення в юрисконсульта є не підставою і не свідченням договору доручення, а документом, що визначає обсяг повноважень”. Думка є спірною. Той факт, що юрисконсульт перебуває у трудових відносинах з підприємством, яке він представляє, не міняє правового змісту догово-ру доручення. Не можна погодитись і з твердженням, що юрисконсульт представляє підприємство в силу трудового договору. Підставою для представництва у