для справи, покликаних свідчити, а не захищатися від несподіваних звинувачень. Ми зобов'язані утримуватися від всяких висновків, легковажно витягуваних з неперевірених фактів, що звинувачують кого-небудь, окрім підсудного. Коротше, ми покликані оспорювати слабкі доводи звинувачення проти наших клієнтів, а не вимовляти або створювати звинувачення проти осіб, непідозрюваних, а тому не привернутих до суду». Поважне відношення до свідка повинне поєднуватися з критичним відношенням до свідчень, що ним свідчаться. Проте їх невідповідність бажанню прокурора або захисника, що ставлять під загрозу наперед виношений план змови на суді, не повинне відображатися на відношенні до свідка. Абсолютно недопустимі грубий тон, уїдливі усмішки, образливі випади. Разом з тим етична оцінка що показується свідком і самі взаємостосунки з свідком повинні будуватися з урахуванням характеру помилок і неточностей в свідченнях: забудькуватість, добросовісна помилка або навмисний обман.
Необхідно відзначити, що в кінці XIX століття деякі зарубіжні учені-юристи на підставі ряду проведених експериментальних досліджень доводили недосконалість і ненадійність показань свідків, даних на попередньому слідстві, посилено стараючись «об'ектівізувати» кримінальний процес.
Доповідь німецького вченого Вільяма Штерна «Психологія свідчень» свідків, прочитана в Берлінському психологічному суспільстві, викликала великий інтерес і жваву дискусію в юридичних кругах Росії. Публікація доповіді послужила поштовхом до інтенсивного дослідження і обговорення питань, пов'язаних з відношенням до свідчень свідків. Серед цих досліджень найгрунтовнішими були роботи О. Гольдовського «Психологія свідчень» свідків і А. Ф. Коні свідчення «Свідків на суді».
Зупинимося на деяких важливих ознаках, що характеризують особу свідка і визначають специфіку відношення до нього з боку слідчого, прокурора, адвоката.
По-перше, темперамент свідка. Зокрема, показуючи на суді, сангвінік звичайно сильно хвилюється, в описуваних їм картинах переважають особисті переживання, що граничать з перебільшеннями і спотвореннями фактів. Тому при допиті свідка даного темпераменту необхідно бути найтерпимішим, не виражати мімікою і емоціями свою згоду або несхвалення, оскільки такі люди схильні до пристосовницького і можуть різко міняти дані раніше свідчення, підстроюючись під бажане.
Меланхоліки звичайно драматизують події, але оскільки через свій характер прагнуть проникнути в глиб явища, необхідно чуйно реагувати на поведінку свідка, пам'ятаючи, що більшість меланхоліків - егоцентристи; тому контакт з таким свідком можливо встановити лише через інтерес до його власної особи.
Холерик неуважний, погляд його поверхневий, емоційно вибухонебезпечний, що вимагає особливої обережності в його допиті з метою попередження конфліктів в залі суду.
Флегматик - найгрунтовніший свідок, але звичайно прагне уникнути зустрічей з властями, неохоче прагне виконувати свій обов'язок свідка.
По-друге, необхідно враховувати стать свідка. У чоловіків більш розвинені нюх, слух, зір; у жінок - смак, вазомоторна збудливість. Чоловікам час здається довше на 35%, а жінкам на 111%.
По-третє, вік свідка. Дітьми найближчі факти пам'ятаються сильніше віддалених, навпаки, пам'ять людей похилого віку зберігає спогади віддалених років і юності виразно і слабіє щодо найближчих подій. Особливої делікатності вимагає допит свідків-дітей щодо злочинів, скоєних на статевому ґрунті, подій, що стосуються взаємостосунків батьків і близьких родичів.
По-четверте, поведінка свідка. Замішання не завжди означає бажання приховати істину, усмішка або сміх при наданні свідчень не служать ознакою легковажного відношення до виконання обов'язків свідків. Свідок може страждати нав'язливими станами без нав'язливих ідей. Свідок може бути дурний за природою, але дурість необхідно відрізняти від своєрідності, яка теж може відобразитися на свідченнях.
По-п'яте, деякі фізичні недоліки, що роблять свідчення свідків односторонніми, в той же час збільшують достовірність в іншому відношенні. Наприклад, у сліпих надзвичайно тонко розвинений слух. Неправильне б було акцентування уваги на недоліках свідка: що закликається для надання допомоги правосуддю, такий свідок гідний пошани, а не неприкритого співчуття.
Потерпілі від злочину іноді схильні ненавмисно перебільшувати обставини або дії, якими порушені їх права. Це торкається застосування сильних виразів в описі вражень і відчуттів, гіперболізуванні розмірів, швидкості і сили. Отже, явно виражене недовір'я або підозра в нещирості принижує гідність цих людей, і без того потерпілих від злочину. Необхідно украй обережно відноситися до свідчень дітей: вразливість і жвавість уяви за відсутності належної критики по відношенню до себе і навколишньому оточенню роблять багатьох з них жертвами самонавіяння.
Вид лжесвідчення, що найчастіше зустрічається, - це нав'язана брехня, джерелом формування якої є інша особа. У подібній ситуації кращим засобом оцінки достовірності свідчення є перехресний допит, оскільки, виконуючи сумлінно дане доручення, такий свідок втрачається при непередбачених наперед питаннях, плутається і розкриває гру своїх змовників.
А. Ф. Коні розказував про судовий процес по звинуваченню в лжесвідченні на шлюборозлучному процесі. Лжесвідчення полягало в посвідченні факту перелюбства. Обвинувачувані вказали, що про зраду вони дізналися від одного дрібного чиновника, а тому, у свою чергу, сказав про це інший очевидець, згодом померлий. Допитаний як свідок урядовець під присягою підтвердив, що в театрі йому показали сидячу в ложі жінку і назвали її по прізвищу умисно зганьбленої пані. Те, що повідомлені відомості не відповідали дійсності, у прокурора не викликало сумнівів: про це свідчили і заслинений мундир, і незнання свідком елементарних речей - того, що італійські опери давалися не у Великому, а в Маріїнському театрі, планування залу, а також невідповідність жалування урядовця вартості театральних квитків.
Представляє інтерес оцінка прокурором результатів допиту. У ній немає гнівного викривального пафосу, навпаки, звучить співчуття до введеного в оману свідка, змішане з легкою іронією: «Я прошу обійти його свідчення, оскільки свідок має дуже незвичайні якості: він володіє унікальною властивістю далекозорості і для нього до такого ступеня не існує непроникності, що