Ці основні вимоги повинні визначати не тільки етично допустимі межі характеристики підсудного в промові прокурора, але і взагалі відношення його до підсудного на всьому протязі судового розгляду. При всій наполегливості прокурора у викриванні винного це відношення не може бути позбавлене гуманності, людяності. Обвинувачу повинні бути чужі злорадість, насмішка, прагнення принизити людину.

Відношення прокурора до потерпілого визначається перш за все положенням останнього в кримінальному судочинстві. Вживаючи заходи до справедливого покарання винного (у чому потерпілий звичайно перш за все зацікавлений), прокурор у разі потреби повинен виступити в захист прав і законних інтересів потерпілого. У справах про злочини проти життя, здоров'я, гідності громадян, наприклад, про вбивство, зґвалтування, наклеп, деколи доводиться захищати добре ім'я потерпілого від необґрунтованих звинувачень з боку підсудного і інших осіб, які намагаються таким чином уникнути відповідальності або пом'якшити її. Буває і так, що прокурор вимушений сказати на адресу потерпілого слова засудження, оскільки саме його неправомірні дії, легковажна поведінка в тій чи іншій мірі з'явилися причиною або приводом для злочину. Звичайно, замовчувати, обходити ці обставини прокурор не має права. Але негативна характеристика потерпілого, так само як і характеристика підсудного, повинна бути строго обґрунтована, стримана, коректна.

Об'єм інформації, яку використовує суд, в переважній більшості випадків істотно менше за загальний об'єм інформації, зібраної в кримінальній справі. Пояснюється це тим, що процес посвідчувальної діяльності на попередньому слідстві включає і факти, відносно яких пізніше буде встановлена їх невідповідність до даної події. Таке попереднє визначення відносності доказів допомагає суду концентрувати свою увагу на вужчій групі обставин і фактів.

Особливість діяльності суду полягає у тому, що процес опосередкованого пізнання фактів тут займає більше місце, ніж в діяльності слідчого. Це визначається ще більшим віддаленням суду за часом від здійснення злочину, особливими процесуальними умовами його діяльності, сприйняттям багатьох фактів через сприйняття слідчого. Це приводить до необхідності ще раз на попередньому слідстві вживати заходи до того, щоб повніше закріпити сприйняте і тим самим істотно полегшити пізнання фактів судом, побудова уявних моделей досліджуваної події.

Є істотна різниця і в тимчасових відрізках надходження інформації до слідчого і до суду. На попередньому слідстві інформація в повному об'ємі поступає в значніший період часу. За цей час слідчий встигне її повністю сприйняти, переробити, відкинути відношення, що не має, до даної справи і т.д. В суді ж весь процес надходження інформації гранично сконцентрований. Вся інформація про подію злочину, про особу, що обвинувачується, поступає в період судового розгляду. Стислість часу сприйняття інформації в суді приводить до необхідності особливої дисципліни розумової діяльності.

Так, суд сам визначає порядок сприйняття інформації (послідовність допиту свідків та обвинувачених), швидкість надходження цієї інформації (через певні періоди оголошується перерва, з тим щоб інформація не сприймалася в стані крайнього стомлення, коли повнота сприйняття істотно знижується).

Складність пізнання в суді обумовлюється і тією обставиною, що в один і той же час суду необхідно сприймати факти і джерела фактів, зіставляти факти із загальною уявною моделлю, внутрішньо готувати себе до майбутньої конструктивної діяльності - проголошення вироку, рішення. Ця розумова діяльність постійно ще ускладнюється необхідністю ухвалення приватних рішень по тій або іншій сукупності фактів. Так, суду необхідно ухвалювати рішення з приводу заявлених клопотань про виклик додаткових свідків, витребування документів і т.п.

Наявність початкової моделі минулої події в матеріалах справи створює можливість здійснення пізнавальної діяльності суду по чіткому, наперед визначеному плану. Шляхом вивчення вже зібраних даних знов планується порядок аналізу і синтезу окремих елементів фактів, висуваються і розробляються можливі версії, інші можливі моделі тієї ж події, дії. Обов'язкова побудова версій про особу підсудних, про їх участь в події, про причини певної поведінки, про умови поведінки, дій і т.д.

Стан готовності припускає граничну концентрацію розумових процесів суддів саме на обставинах, фактах даної справи. Ці умови можуть бути створені тільки в результаті вже проведеної роботи по вивченню матеріалів справи, висуненню версій, складанню плану дослідження фактів в судовому засіданні.

2. Психологія судді

Головну роль у здійсненні функцій правосуддя відіграє особистість судді, його професійна майстерність, моральні якості. Як організатор судового процесу суддя повинен володіти цілеспрямованістю, органі-заторськими здібностями, наполегливістю, високим рівнем самоорганізованості, критичним ставленням до результатів попереднього роз-слідування, умінням управляти своєю і чужою емоційною сферою. До-свідченому судді притаманна висока відповідальність за свою діяльність, за прийняті рішення. Оскільки суддя постійно перебуває в центрі уваги всіх учасників судового процесу, то його мова, репліки, зауваження, запитання і навіть міміка, жести, поза піддаються контро-лю й оцінці присутніх у залі. Щодо цього першокласний судця відзна-чається витримкою і неупередженістю, ввічливістю, умінням слухати людину.

Розкриваючи психологію судді, слід зазначити, що однією з го-ловних характеристик особистості судді є його професійна спрямо-ваність. Під професійною спрямованістю розуміється сукупність моральних, інтелектуальних, характерологічних і психофізіологічних якостей особистості. Професійна спрямованість судді містить у собі такі елементи:

1) усвідомлення свого професійного обов'язку. Почуття обов'язку передбачає турботу про професійну честь, про постійне удоско-налення своєї професійної майстерності, прагненням виховува-ти своєю діяльністю шанобливе ставлення до закону, правосуд-дя. Професійний обов'язок судді поєднується з високими етич-ними вимогами, серед яких важливе місце займає суддівська совість. У чому суть цього поняття? Як поняття моральної сві-домості совість виражає здатність особистості здійснювати са-моконтроль, самостійно формулювати для себе моральні обо-в'язки.

Ось як визначив роль і значення суддівської совісті Ю. Грошевой: "Саме суддівська совість служить внутрішнім стимулом до дотриман-ня вимог закону,