і загальними дефектами психічної саморегуляції індивіда, ситуативною залежністю індивіда, його нездатністю керуватися в своїй поведінці загальними принципами. Особливо складною є поведінкова ситуація в умовах морального конфлікту, коли реалізація однієї моральної норми веде до порушення іншої норми. Деякі екстремальні ситуації вимагають дуже високої міри самовладання, самовідданості, принесення в жертву своїх інтересів, підвищеного контролю над своїми емоціями. Нездатність окремих індивідів до цих проявів регуляції є обставиною, що підлягає спеціальному аналізу.
Призначаючи покарання, суди покликані враховувати характер і тяжкість скоєного злочину, особу винного, обставини, передбачені законом як пом'якшувальні і обтяжливі відповідальність. Визначаючи характер і тяжкість скоєного злочину, суд відносить діяння до розряду особливо тяжких, менш тяжких і до злочинів, що не представляють великої суспільної небезпеки. При цьому враховується, яким способом скоєний злочин, до якого ступеня воно доведене (стадії приготування, замаху або остаточного злочину), яку роль виконував винний в структурі групового злочину.
Особливу проникливість необхідно проявляти при аналізі злочинів з неконкретизованим наміром. Відомо, наприклад, що кишенькові крадії - найстійкіша категорія злочинців. Їх криміналізація обумовлена тривалим придбанням відповідних навиків. Проте, попавшись на незначному по результатах діянні, досвідчений злодій з тривалим кримінальним стажем не одержує належної юридичної оцінки. Незначність завданого збитку може зумовити неадекватну оцінку особи злочинця.
Юридична відповідальність винного визначається стійкістю його кримінально направлених мотивів і цілей, мірою їх антисоціальності. При оцінці злочинного діяння судді враховують здійснення злочину по низовинних причинах: користь, мстивість, агресивність, ревнощі і ін. Всі ці негативні сторони спрямованості особи обумовлюють потенційну соціальну її небезпеку.
Для призначення покарання істотне значення має поняття повторності, неодноразовості і систематичності здійснення злочину.
Повторність - це здійснення другого злочину (вона може бути однорідною і неоднорідною). Систематичність - багаторазове здійснення взаємозв'язаних злочинів. Рецидив - повторність злочину, пов'язана з попередньою судимістю винного. У судово-психологічному відношенні рецидив - це будь-який повторний, багатократний і тим більше систематично скоюваний злочин. При оцінці особи злочинця ці чинники є обтяжливими відповідальність обставинами. При цьому спеціальний (однорідний) рецидив більш значимий, ніж загальний рецидив, оскільки він свідчить про стійкішу кримінальну спрямованість винного, стійкість його антисоціальних установок, поведінкових стереотипів.
Особливо небезпечний рецидивіст - це особливо важко виправний кримінальний тип особи. Визнання злочинця особливо небезпечним рецидивістом дає підставу для призначення найстрогішого покарання.
Підставою юридичної відповідальності є дія, що порушує норми права. Але при визначенні міри кримінальної відповідальності закон, як відомо, враховує ряд обставин, що виходять за межі кримінально-правової норми.
Відповідальність - це міра вимог до людини як члена суспільства. Специфіка ж юридичної відповідальності полягає лише у тому, що ці вимоги визначені правовими нормами і виконання цих вимог забезпечується примусовою силою держави.
У радянській правовій доктрині поняття вини трактувалося як психічне відношення особи до своєї протиправної дії або бездіяльності і його наслідків. Вина «означає усвідомлення (розуміння) особою неприпустимості (протиправності) своєї поведінки і пов'язаних з ним результатів». Проте таке визначення вини засноване на застарілій психологічній концепції інтелектуалізму (свідомість, інтелект управляють поведінкою).
Поведінка людини, у тому числі і його антисоціальна модифікація, регулюються не тільки усвідомленою метою. Багато злочинних діянь скоюються на нижніх, підсвідомих рівнях саморегуляції.
Підставою кримінальної відповідальності є наявність в діях осіб передбаченого кримінальним законом складу злочину - системи ознак злочину.
У всіх злочинах виділяється, як відомо, єдина чотирьохкомпонентна структура ознак складу злочину: об'єкт-суб'єкт - суб'єктивна і об'єктивна сторона злочину. Відсутність хоча б однієї із сторін складу злочину не несе юридичної відповідальності. Обмеження підстав відповідальності складом злочину є найважливішим досягненням правового суспільства: людині при цьому може бути поставлена у вину лише така дія (або бездіяльність), система ознак якої точно описана в законі. При цьому особа несе відповідальність тільки за те, що підвладне її волі у момент здійснення діяння. Отже особа не несе кримінальну відповідальність за свої ціннісні орієнтації, потреби, бажання, прагнення, психічні стани, хоча ці чинники і детермінують злочинну поведінку.
Поблажливості в строгості покарання заслуговують так звані випадкові злочинці, особи, що зробили злочини через збіг тяжких обставин. Нерідко як пом'якшувальні відповідальність обставини суди враховують різні умови несприятливого формування особи, проявляючи при цьому виправдувальну тенденцію. Людина, звичайно, формується в соціальному середовищі, в різних умовах життєдіяльності. Проте і сама особа відповідальна за своє формування. Зовнішнє опосередкує внутрішнім - такий основний постулат психології розвитку особи. І умови, що сприяли здійсненню злочину, не можна трактувати як обставини, пом'якшувальні відповідальність. Якщо ж індивід сам створює умови, сприяючі здійсненню злочину, то це посилює його суспільну небезпеку.
Всі обтяжливі відповідальність обставини так чи інакше характеризують особу злочинця. Так, украй негативно характеризує злочинця здійснення ним злочинного діяння з особливою жорстокістю. Жорстокість є зовнішнім проявом комплексу негативних якостей особи: антисоціальності, злісності, асинтонності, деградації індивіда як особи. Той або інший вид обтяжливих відповідальність обставин свідчить про конкретні дефекти соціалізації особи, про глибоку криміналізацію винного, ресоціалізація якого вимагає тривалої і інтенсивної виховної дії.
Призначення покарання вимагає диференційованого підходу до особи підсудного. Необхідний кваліфікований діагноз дефектів її поведінкової саморегуляції. До числа цих дефектів окрім ціннісної дезорієнтації відноситься підвищена імпульсна нестриманість, неадаптованість поведінки в напружених ситуаціях.
Закон не допускає розширення переліку обтяжливих відповідальність обставин. Перелік же пом'якшувальних відповідальність обставин, що приводяться в законі, є лише зразковим. Як такі обставини суди можуть враховувати і інші не вказані в законі обставини (наприклад, похилий вік винного, його інвалідність і ін.).
Обставиною, пом'якшувальною юридичну відповідальність, є щиросерде, щире розкаяння - публічне визнання своєї винності,