9) їм належить виняткова прерогатива прийняття остаточних рішень, особливо в сфері контролю конституційності нормативних актів, оскільки навіть нуліфікаційний акт (акт, яким скасовується інший нормативно-правовий акт) неспеціалізованого органу конституційного контролю (наприклад, скасування парламентом закону через його неконституційність) сам може стати об’єктом спеціалізованого конституційного контролю;

10) рішення цих органів мають, як правило, вагоме правове обґрунтування, що компенсує слабкість їхньої легітимаційної основи, причому суди загальної юрисдикції йдуть у фарватері аргументації конституційних судів;

11) рішення спеціалізованих органів конституційного контролю в переважній більшості країн є остаточними і загальнообов’язковими.

Основою спеціалізованого конституційного контролю є судовий конституційний контроль, або конституційне правосуддя. Як і будь-який термін, поняття «конституційне правосуддя» («конституційна юстиція») має багато визначень. Серед них можна виділити таке: конституційне правосуддя – це діяльність судових органів з розгляду справ, предметом яких є конституційно-правові питання, пов’язані з забезпеченням дотримання конституції державними органами і прийняття відповідних рішень, або ж перевірка на відповідність конституції об’єктів судового конституційного контролю судовим органами. Незважаючи на подібність форми, конституційне правосуддя ні юридично, ні фактично не може бути співставлене зі звичайним правосуддям. Це функція вищого порядку. На відміну від актів судів загальної юрисдикції, акти конституційного суду у країнах континентальної правової традиції безпосередньо доповнюють і розширюють (чи звужують) межі конституційно-владних відносин, створюють, розвивають чи видозмінюють конституційно-правову доктрину. Їхня юридична чинність є рівною за своєю силою положенням самої конституції.

Конституційний суд є вищим спеціалізованим конституційним органом, що здійснює державну владу у формі конституційного правосуддя з метою обмеження публічної влади і забезпечення балансу влади, верховенства природного права над позитивним, конституції над законом, принципів права над політичним і адміністративним розсудом. В силу специфіки своєї політико-правової (судово-політичної) природи конституційні суди (не кажучи вже про квазісудові органи) повинні розглядатися окремо від судової системи як один з вищих органів державної влади поряд з іншими вищими органами державної влади. Саме тому цілком правомірним є виділення в конституціях багатьох держав окремих розділів, які регламентують статус спеціалізованих органів конституційного контролю та виокремлення органів конституційного контролю в окрему (контрольну) гілку влади.

Квазісудові органи конституційної юрисдикції здійснюють свої повноваження у формі конституційного нагляду і є органами, які в теоретичному аспекті стоять між судами з повноваженнями конституційної юрисдикції та конституційними судами.

До квазісудових органів (спеціалізованих органів конституційного контролю єврофранцузького типу) відносять конституційні ради у Франції, Марокко, Мозамбіку, Кот-д’Івуарі, Сенегалі, Казахстані, конституційні палати верховних судів в Буркіна-Фасо, Гвінеї, Нігерії, Коста-Ріці, Раду конституційного розслідування (Ефіопія), Конституційний трибунал у Польщі, комітети конституційного нагляду колишнього СРСР, Татарстану та Північної Осетії в РФ тощо.

Сьогодні конституційний контроль нормативних актів різних видів і форм здійснюється більш ніж у 164 країнах світу. З них у 74 діє спеціалізована чи європейська інституціональна система, у 48 – американська (універсальна, децентралізована) модель конституційного контролю, у 30 – змішана модель, утворена на базі двох згаданих. Система єврофранцузького різновиду (конституційні ради або трибунали) діє в 25 країнах.

Американська система, яка склалася історично першою, полягає в тому, що конституційність законів та інших нормативних актів у процесі розгляду конкретних справ можуть перевіряти суди загальної юрисдикції (наприклад, суди адміністративно-терИторіальних одиниць), які можуть визнати певний закон неконстутиційним. Якщо надалі ця справа розглядається у Верховному суді краєни, рішення останнього щодо відповідності спірного закону конституції стає обов'язковим для всіх судів у державі. За підтримки Верховним судом рішення про неконституційність закону його застосування судами припиняється, а парламент такий закон скасовує.

Європейська система передбачає вилучення повноважень щодо вирішення питання про конституційність законів і підзаконних актів зі сфери компетенції загальних судів і створення в межах даної держави єдиного спеціального органу конституційного контролю (конституційної юрисдикції). Цей орган може мати різні найменування: Конституційний трибунал (Польща), Вищий конституційний суд (Єгипет), Федеральний конституційний суд (ФРН) тощо.

Встановлення Конституцією України і законом "Про Конституційний Суд України" єдиного органу конституційної юрисдикції - Конституційного Суду України - означає, що в нашій державі склалася європейська система конституційного контролю і в ній не може існувати будь-якого іншого органу, який би був уповноважений давати висновки щодо відповідності чи невідповідності конституційним приписам законів і підзаконних актів, а також дій тих чи інших участників суспільних відносин.

Спеціалізовані органи конституційного контролю наділяються спеціальними повноваженнями (конституційною юрисдикцією), які можна визначити як «законодавчо інституйовану систему прийняття загальнообов’язкових рішень з конституційно-правових питань чи спорів». Повноваження спеціалізованих органів конституційного контролю є визначальною рисою їх статусу, яка відрізняє конституційні суди чи квазісудові органи від інших органів держави. Ось чому дослідження повноважень цих органів дає багатий матеріал для доведення особливого – політико-правового (політико-юрисдикційного, судово-політичного тощо) статусу спеціалізованих органів конституційної юрисдикції.

На сьогоднішній день у світі функціонує близько 100 спеціалізованих органів конституційного контролю (включаючи конституційні суди суб’єктів федерації в країнах, що мають федеративний устрій). Ними, у цілому, здійснюється понад 30 повноважень, серед яких виділяються, зокрема, повноваження з контролю норм, захисту прав людини, тлумачення конституції, вирішення спорів щодо компетенції між органами публічної влади, визначення конституційності дій посадових осіб держави і політичних організацій, вирішення спорів про результати виборів.

Класифікація видів конституційного контролю може здійснюватися на таких засадах:

а) За часом здійснення – попередній (превентивний, запобіжний) та наступний (репресивний, a posteriori). При попередньому контролі акт перевіряється до набрання ним чинності, наступний розповсюджується на акти, що набрали законної сили, юридично чинні. Попередній конституційний контроль має свої переваги перед наступним. По-перше, завдяки йому з’ясовуються спірні конституційно-правової