13. Інші повноваження – у 27-и країнах та суб’єктах федерації: Адигея (Росія), Азербайджан, Баварія (ФРН), Баден-Вюртемберг (ФРН), Башкортостан (Росія), Берлін (ФРН), Гамбург (ФРН), Гессен (ФРН), Грузія, Дагестан (Росія), Еквадор, Іспанія, Комі (Росія), ФРН, Нижня Саксонія (ФРН), Північний Рейн-Вестфалія (ФРН), Південна Африка, Португалія, Рейнланд-Пфальц (ФРН), Словенія, Таджикистан, Туреччина, Тива (Росія), Узбекистан, Хорватія, Чорногорія (ФРЮ), Чилі.

13.1. Розгляд конституційних скарг автономних утворень, самоврядних територіальних спільнот, органів місцевого самоврядування, конфесіональних товариств з приводу незаконного втручання держави у їх діяльність: ФРН, Чехія, Швейцарія.

13.2. Розгляд справ щодо позбавлення громадянина окремих конституційних прав: ФРН, Хорватія, Словенія.

13.3. Встановлення інших (окрім недієздатності та порушень конституції) підстав для припинення повноважень глави держави чи її вищих посадових осіб: Алжир, Андорра, Болгарія, Вірменія, Кіпр, Литва, Молдова, Португалія, Румунія, Хорватія.

13.4. Право законодавчої ініціативи: Росія.

13.5. Право щорічних послань, доповідей про здійснення конституційної юрисдикції: Молдова, Росія.

Як бачимо основним і найбільш суттєвим повноваженням спеціалізованих органів конституційного контролю є перевірка конституційності законів та інших нормативних правових актів. В межах цього повноваження конституційними судами здійснюється як попередній (превентивний), так і наступний (репресивний або a posteriori) конституційний контроль. При цьому попередній контроль є найбільш характерним для органів конституційного нагляду (квазісудових органів) на кшталт конституційних рад Франції чи Казахстану та конституційних судів, які за своїм статусом наближаються до квазісудових органів, а репресивний контроль – для конституційних судів.

Для абсолютної більшості органів конституційного контролю характерним є абстрактний репресивний контроль законів та вирішення конституційно-правових спорів: між різними центральними органами держави, між центральними і регіональними (місцевими) органами влади, між місцевими органами влади.

Система конституційного контролю не може бути цілісною й ефективною, якщо не закріплюються повноваження з конкретного контролю і захисту прав людини;

Відсутність повноважень тлумачення конституції і вирішення спорів щодо компетенції не тільки спричиняє нежиттєздатність конституційного правосуддя, але і небезпечні наслідки у вигляді суспільних катаклізмів, акумуляції невирішених завдань і їхньої вибухоподібної розв’язки.

Виходячи з обсягу повноважень, конституційні суди можна розділити на основні три групи:

А. Суди, що здійснюють понад 15 повноважень (типовими прикладами є Конституційні суди Австрії і Росії).

Б. Суди, що здійснюють 10-15 основних повноважень (ФРН, Угорщина, Грузія та ін.).

В. Суди, що здійснюють до 10 основних повноважень (Вірменія, Україна).

2. Конституційно-правовий статус Конституційного Суду України.

Повноваження, порядок створення і діяльності Конститу-ційного Суду України регламентується Конституцією Украї-ни (розділ XII), Законом «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 р., Регламентом Конституційного Суду України.

Згідно зі ст. 147 Конституції Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, який вирішує питання про відповідність законів та інших право-вих актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

Відповідно до ст.124 Конституції України, КСУ разом з іншими судами складає третю, незалежну від двох інших, гілку влади – судову. Однак правовий статус КСУ має ряд істотних особливостей порівняно з іншими судами. Він не входить до системи судів загальної юрисдикції, які розглядають цивільні, кримінальні, господарські та ін. справи. Він не може бути касаційною, апеляційною чи наглядовою інстанцією для судів загальної юрисдикції. Визначивши правовий статус Конституційного Суду Украї-ни як єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні, Конституція тим самим виходить з того, що Конституційний Суд є не залежним від законодавчої, виконавчої та судової влади. Як конституційний орган держави він не входить до системи судів України загальної юрисдикції. Специфіка його діяльності полягає в тому, що він не здійснює правосуддя в повному розумінні цього слова, оскільки вирішує не спори, а питання про відповідність (конституційність) законів та ін-ших правових актів Конституції України. Він розглядає їх не в порядку звичайної судової процедури, передбаченої процесуальними кодексами, а за правилами конституційного судочинства відповідно до Конституції, закону про КСУ та регламенту, затвердженого самим Судом. Звідси випливає і основна мета діяльності Конституційного Суду України — га-рантування верховенства Конституції на всій території дер-жави.

До складу Конституційного Суду України входять 18 суд-дів, які представляють три гілки влади: законодавчу, вико-навчу і судову. Особливістю порядку формування суддівсько-го корпусу є призначення до його складу суддів Верховною Радою України, Президентом України і з'їздом суддів Украї-ни. Аналогічний порядок формування Конституційного Суду передбачений в Італії, де участь у ньому беруть парламент, президент і вищі інстанції загальної та адміністративної юрис-дикції.

В Україні кожний із зазначених суб'єктів призначає (оби-рає) по шість суддів Конституційного Суду терміном на де-в'ять років, без права бути призначеними повторно. Обмеження терміну призначення, а також неприпустимість призначення на цю посаду повторно зумовлюються значними владними пов-новаженнями, якими наділений Конституційний Суд.

Верховна Рада України призначає суддів Конституційного Суду України таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів.

Пропозиції щодо кандидатур на посади суддів Конституційного Суду України вносить Голова Верховної Ради України, а також може вносити не менш як 1/4 народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України; при цьому депутат має право поставити підпис під пропозицією про висунення лише однієї кандидатури і ці підписи депутатів не відкликаються. Відповідний Комітет Верховної Ради України подає Верховній Раді свої висновки щодо кожної кандидатури на посаду судді Конституційного Суду України, внесеної у встановленому порядку.

Призначеними на