Можливість розгляду питань про конституційність міжнародних договорів як чинних, так і тих, що вносяться на розгляд Верховної Ради, встановлюється в Україні вперше. Раніше укладення уповноваженим на те державним органом будь-яких міжнародних договорів і на будь-якому рівні не передбачало можливості їх попереднього розгляду на предмет конституційності. Однак визнання Україною, відповідно до Конституції, ратифікованих міжнародних договорів частиною національного законодавства змушує нині з особливою увагою ставитися до імплементації норм міжнародного права. В даному разі на Конституційний Суд покладається особлива відповідальність ще й тому, що той чи інший його висновок стосуватиметься не тільки України, а й іноземних держав, які вже ратифікували даний міжнародно-правовий акт. Розгляд конституційності нератифікованих Верховною Радою міжнародних договорів не суперечить принципу примату міжнародного права, оскільки реалізація норм міжнародного права залежить від особливостей національної правової системи і передбаченого нею порядку імплементації.

4. Дача висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування i розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту.

Таким чином, відповідно до представленої у статті класифікації, КСУ здійснює 9 повноважень:

1. В сфері перевірки конституційності:

1.1. Превентивний абстрактний контроль а) міжнародних договорів України та б) проектів конституційних положень.

1.2. Репресивний абстрактний контроль: а) міжнародних договорів, б) законів, в) підзаконних актів, виданих Президентом, г) актів органів адміністративно-територіальних утворень.

2. Тлумачення нормативних актів: а) конституції, б) законів та інших нормативних актів.

3. Повноваження щодо конституційного контролю правосуддя за порушеннями конституції Президентом (імпічмент).

Усі ці повноваження КСУ загалом можна поділити на чотири групи.

Перша з них охоплює повноваження, пов’язані з вирішенням питання щодо відповідності Конституції (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради, актів Президента, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Підставою для прийняття рішення Конституційним Судом щодо неконституційності нормативно-правового акта є наявність розбіжностей між певними властивостями, ознаками відповідного акта, що оцінюється на предмет неконституційності (зміст, процедура прийняття та оформлення, використання конституційних повноважень органом державної влади, який прийняв даний акт), і алгоритмом правового регулювання, встановленим Конституцією. Завданням Конституційного суду і є виявлення даних розбіжностей з Конституцією України.

Законність же (тобто відповідність законам України) актів міністерств та державних комітетів, Уряду АРК, а також рішень органів місцевого самоврядування перевіряється відповідно до встановленого порядку судами загальної юрисдикції, зокрема арбітражними судами.

Друга група повноважень КСУ стосується офіційного тлумачення Конституції та законів України з точки зору їх відповідності Конституції.

Третя група повноважень пов’язана з розглядом Конституційним Судом справ про відповідність Конституції чинних міжнародних договорів або тих, які вносяться до Верховної Ради для надання згоди на їх обов’язковість.

До четвертої групи повноважень КСУ належить надання висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування та розгляду справи про усунення Президента України з посади в порядку імпічменту відповідно до ст.111 Конституції України.

Особлива група повноважень КСУ пов’язана з процесом внесення змін до чинної Конституції. Для них характерний особливий порядок, відмінний від загального порядку розгляду конституційності законів Конституційним Судом. В даному разі, як і під час дачі висновку щодо конституційності нератифікованих міжнародних договорів України, КСУ також здійснює превентивний контроль проекту законодавчого акта, яким вносяться зміни до Конституції, до набрання ним чинності, на предмет того:

1) чи не скасовуються або чи не обмежуються законопроектом права та свободи людини і громадянина;

2) чи не порушує законопроект територіальної цілісності України;

3) чи не спрямований він на ліквідацію незалежності України;

4) за яких умов передбачається внесення змін до Конституції України;

5) чи не буде розглядатися законопроект Верховною Радою повторно у річний термін з дня прийняття рішення з аналогічного проекту;

6) чи відповідає законопроект вимозі про те, що Верховна Рада протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції України.

Статтею 159 Конституції України чітко передбачено, що законопроект про внесення змін до Конституції України розглядається Верховною Радою України за наявності висновку Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту вимогам статей 157 і 158 цієї Конституції. Обов’язковість такого розгляду 9 червня 1998 року підтверджена рішенням самого Конституційного Суду у справі №1-26/98 за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 158 та статті 159 Конституції України (справа щодо внесення змін до Конституції України).

Як бачимо, визначення відповідності законів та інших правових актів Конституції, тобто вирішення питань про їх конституційність, є основним у діяльності Конституційного Суду і тому закономірним слід вважати, що саме цей вид його діяльності Конституція поставила на перше місце серед повноважень суду.

У деяких країнах (зокрема ФРН) до компетенції конституційних судів належить розгляд конституційності діяльності політичних партій. Українською конституцією такий розгляд не передбачений. А от на думку Б.Ебзєєва, вилучення з компетенції Конституційного Суду перевірки конституційності політичних партій та громадських об’єднань є спірним, бо відносини держави і громадських об’єднань у зв’язку з їх участю у здійсненні державної влади за своєю суттю є конституційними відносинами Ебзеев Б.С. Конституция. Правовое государство. Конституционный суд. – М., 1996. – С.8-9. Очевидно, що не передбачивши такого повноваження КСУ, законодавець виходив з необхідності обмеження політичної ролі Суду.

Повноважень щодо розгляду конституційних скарг громадян КСУ також не має. Право на звернення до Конституційного Суду України з конституційною скаргою громадяни можуть здійснити лише шляхом звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або до Президента України, який відповідно до статті 102