Водночас, досвід функціонування органів спеціалізованого конституційного контролю на пострадянських просторах довів необхідність включення до їх компетенції повноважень щодо:–

розгляду конституційності діяльності та актів політичних партій і громадських об’єднань;–

розгляду справ за конституційними скаргами громадян;–

перевірки на відповідність конституції регламентів парламенту (палат парламенту);–

перевірки конституційності проведення виборів і референдумів23.

Щодо проблеми включення до компетенції КСУ останнього повноваження слід зупинитися окремо.

Включаючи до компетенції органів конституційної юрисдикції захист прав і свобод, законодавство багатьох сучасних держав особливо виділяє їх роль у захисті такого важливого політичного права, яким є виборчі права. Вони наділяються повноваженням контролювати проведення різного роду виборів, референдумів, здійснення народної ініціативи. Як видно з добірки, на сьогоднішній день із приблизно 100 діючих у світі спеціалізованих органів конституційного правосуддя 55 мають повноваження з визначення конституційності і законності виборів. Україна до їх числа не належить, оскільки КСУ здійснює контроль за конституційністю проведення виборів лише опосередковано.

Ні чинна Конституція України, ні нинішній закон «Про Конституційний Суд України» прямо не вказують на повноваження спеціалізованого органу конституційного правосуддя у вирішенні питань, пов’язаних з виборами чи іншими формами волевиявлення громадян. Але за умов запровадження нового виборчого законодавства виникає потреба у неупередженому розгляді спірних питань визначення результатів і проведення виборів на предмет відповідності Конституції. Щоправда, п.3 част.3 ст.14 попереднього закону про КСУ від 3 червня 1992 р. передбачав розгляд справ, пов’язаних із законністю призначення виборів і референдумів. А п.4. част.1 ст.12 проекту нового Закону «Про Конституційний Суд України» у редакції від 10 липня 1996 р. передбачав віднесення до повноважень цього органу перевірку «конституційності призначення та проведення виборів, всеукраїнських та місцевих референдумів». Після врахування зауважень народних депутатів та доопрацювання даний пункт набув такого вигляду: «КСУ приймає рішення та дає висновки... у справах щодо... конституційності правових актів, відповідно до яких призначено та проведено вибори, всеукраїнський та місцевий референдум в Автономній Республіці Крим». Таке формулювання справді набагато точніше відображає характер діяльності Конституційного Суду. Однак слід зауважити, що ст.153 Конституції відносить до сфери регулювання Закону «Про КСУ» лише порядок організації і діяльності КСУ та процедуру розгляду справ. Звідси можна зробити висновок, що Конституцією визначається вичерпний перелік повноважень цього органу конституційного правосуддя. А, отже він не може бути доповнений у відповідному законі, хоча в Законі України 1996 р. «Про Конституційний Суд України» у рамках загальної процедури нормоконтролю й існує окрема глава 11 «Особливості провадження у справах щодо конституційності актів про призначення виборів, усеукраїнського референдуму чи місцевого референдуму в Автономній Республіці Крим». Очевидно, що змін в цьому разі потребує сама Конституція.

Серед повноважень КСУ за Конституцією і законами немає прямої вказівки і щодо можливості перевірки цим органом рішень Центральної виборчої комісії України. А її рішення, незважаючи на підпорядковане становище ЦВК, можуть суттєво впливати на результати виборів, а отже на розстановку політичних сил у парламенті. Крім того, з необхідності, ЦВК змушена давати роз’яснення (вважай, тлумачення) норм закону про вибори народних депутатів, якими послуговуються окружні виборчі комісії. Ці роз’яснення, навіть за умови, що дають їх високопрофесійні юристи, не завжди можуть відповідати Конституції і законам України. До того ж вони мають лише рекомендаційний характер, оскільки, як відомо, офіційне тлумачення Конституцій та законів належить до компетенції виключно Конституційного Суду (ст.147 Конституції). Рішення ЦВК, зокрема щодо визнання виборів недійсними, можуть бути оскаржені в судах загальної юрисдикції у першій інстанції, що об’єктивно знижує авторитет таких судових рішень.

Відновлення Конституційним Судом справедливості у справах щодо конституційно закріпленого права окремих громадян ускладнюється відсутністю в нашому законодавстві інституту конституційної скарги та права на звернення до КСУ судів загальної юрисдикції у конкретних справах. Рішення суду загальної юрисдикції у конкретній справі не вирішує проблеми існування в правовій системі закону, який суперечить конституції України, оскільки лише конституційний Суд України має повноваження визнати закон чи інший правовий акт неконституційним.

До повноважень Конституційного Суду України не належать питання щодо законності актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, а також інші питання, віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції.

Підставами для прийняття Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності правових актів повністю чи в їх окремих частинах є:

- невідповідність Конституції України;

- порушення встановленої Конституцією України процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності;

- перевищення конституційних повноважень при їх прийнятті.

3. Конституційний статус суддів Конституційного Суду України та гарантії їх діяльності.

Закон України „Про Конституційний Суд України” визначає ряд вимог до особи, яка може бути суддею органу конституційної юрисдикції України. Так, суддею Конституційного Суду України може бути громадянин України, який на день призначення досяг сорока років, має вищу юридичну освіту, стаж практичної, наукової або педагогічної роботи за фахом не менше десяти років, володіє державною мовою і проживає в Україні протягом останніх двадцяти років.

Суддя Конституційного Суду України вступає на посаду з дня складення ним присяги судді Конституційного Суду України.

Суддя