Поняття та форми співучасті

Поняття і значення співучасті в злочині

Злочини вчиняються не лише поодинці. Досить часто в одному злочині беруть участь дві або більше особи, які діють узгоджено і спрямовують свої дії на досягнення єдиного результату. У таких ситуаціях виникає питання про співучасть у злочині. Норми КК, що регулюють поняття співучасті, форми співучасті, відповідальність співучасників, утворюють самостійний інститут кримінального права. Співучасть має важливе значення в кримінальному праві, оскільки забезпечення захисту інтересів громадян і держави в процесі здійснення правосуддя неможливе без точної, відповідної до вимог закону кваліфікації скоєних злочинів. Тому є необхідність правильно кваліфікувати злочини, що скоєні кількома особами, які зустрічаються досить часто. Злочини скоєні в співучасті складають значну частину посягань на власність, зґвалтувань, деяких господарських та ін. злочинів. Співучасть в більшості випадків значно підвищує суспільну небезпеку злочинного посягання, тому розроблення інституту співучасті займає важливе місце в кримінальному праві, і особливо це стосується питання злочинної організації. Саме вона створює серйозну загрозу безпеці держави, часом диктує правила гри владним структурам.

Інститут співучасті вважається одним з найскладніших у кримінальному праві, оскільки злочин, вчинений спільно декількома особами, розглядається як такий, що становить підвищену суспільну небезпеку. Цей інститут походить з французького законодавства часів Буржуазної революції XVIII ст. та Кодексу Наполеона (1810 р.), який особисто брав участь у законодавчому процесі. Закон Франції у ті часи служив зразком для кримінального законодавства інших держав, що складають континентальну сім’ю (систему права). Проте у англо-американській системі права інститут розвивався на власній основі.

У подальшому розглядуваний інститут розробляли російські криміналісти Г. Колоколов (1881 р.), І. Фойницький (1891 р.). А перше визначення поняття та організаційних форм співучасті у радянському законодавстві буремних часів (1919 р.) звучало погрозливо і категорично (мовою джерела: «...За деяние, совешенное сообща группой лиц (шайкой, бандой, толпой), наказываются как исполнители, так и подстрекатели и пособники» Уголовное право Украинской ССР на современном этапе. – К.,1985. - С.237.

Поняття співучасті, застосовані у „Руководящих началах по уголовному праву РСФСР” тлумачив видатний вчений А. Трайнін. Наводимо також мовою оригіналу: «...Шайка – это сплоченный коллектив, некоторое организационное единство со своим центром, со своими правилами внутреннего распорядка, с планомерным распределением ролей и функций. Шайка, таким образом, есть длительное сплоченное соучастие».

Пізніше А. Трайнін видає монографію під назвою „Учение о соучастии” (1941 р.), у якій наважився вказати на недосконалість наведеного визначення співучасті. Над темою співучасті працювали також І. Малахів (1957 р.), М. Шнейдер (1958 р.), І. Гришаєв та Г. Крігер (1959 р.), М. Шаргородський (1960 р.), інші вчені. Вагомий внесок у розроблення вчення про співучасть у кримінальному праві належить Ф. Бурчаку. Вчений ґрунтовно аналізує розвиток норм про співучасть у радянському праві, розкриває об’єм вказаного поняття, його об’єктивні і сіб’єктивні ознаки, форми співучасті, підстави та питання причинного зв’язку в обґрунтуванні кримінальної відповідальності співучасників. Пізніше роз’яснення з проблем застосування ст. 19 КК (1960 р.) викладені М. Бажановим.

Проте в радянський період було заявлено, що в СРСР ліквідовано організовану і професійну злочинність і, починаючи з 1960 року з нормативних актів Міністерства внутрішніх справ зникають навіть такі терміни, як "злочинні угруповання", "кримінально-злочинні формування", "злочинець у законі" та ін. А таке послаблення боротьби з організованою злочинністю, безкарність сприяли активному її відтворений, зміцненню структурних зв'язків на чолі з "злочинними авторитетами", які найпослідовніше поширювали і пропагували ідеї згуртування та організації злочинного світу. Отже організована злочинність України стала не наслідком розпаду СРСР чи переходу до нових економічних відносив, як стверджують деякі вчені, а об'єктивний наслідок цього попереднього ходу розвитку України. Організована злочинність виникає на відповідному етапі розвитку суспільства, їй притаманні власні закони розвитку, які пов'язані з розвитком самого суспільства в якому вона існує.

На даний час спостерігається активне поєднання кримінальних інтересів злочинців від економіки і так званих професійних (чистих) злочинців, їхня взаємодія, на противагу недавній протидії. Вчорашні "вимагачі" своєї частки від прибутку починають надавати злочинцям у сфері економіки певні послуги: охорона майна, особи, побутові послуги, в згодом і складніші - залякування або фізичне знищення конкурентів, розширення сфери реалізації не зовсім легальної продукції. Великого поширення набула зараз організована злочинність. У цілому від 30 до 40% злочинів вчиняються організованими групами злочинців, а в деяких особливо тяжких злочинах їх питома вага досягає 60%. За перше півріччя 2000 р., наприклад, виявлено більше 600 організованих груп, що вчинили близько 5000 злочинів. Найчастіше організованими групами вчиняються такі тяжкі й особливо тяжкі злочини, як крадіжки і привласнення у великих і особливо великих розмірах, розбої, злочинне заволодіння зброєю, рекет (вимагання), контрабанда, незаконні дії з наркотичними засобами. Мають місце і вчинення такими злочинними об'єднаннями терористичних актів, тяжких тілесних ушкоджень, зґвалтувань, захоплення заручників та інших особливо небезпечних посягань. 3"явилася нова форма співучасті - організоване злочинне угрупування, що в Західній Європі носить назву "мафія". Тому найближчим часом необхідно внести деякі доповнення до кримінального кодексу, що стосуватимуться визначення злочинного угрупування та особи його керівника, що має суттєві відмінності від наявного в КК визначення особи організатора злочину.

Інститут співучасті включений до КК для того, щоб на його підставі визначити, як і за що відповідають ті особи, що безпосередньо у вчиненні об'єктивних ознак злочину не брали участі. Наприклад, як відповідає особа, що підмовила іншу вбити потерпілого або дала