Як правило, співучасть здійснюється шляхом дії, але мож-ливі випадки співучасті й шляхом бездіяльності. Скажімо, охо-ронець за попередньою змовою не чинить перепони викрадачам майна.

В об'єктивній стороні співучасті розрізняються таким чином два різновиди об'єктивних зв'язків: зв'язок між діями співучасників і зв'язок між діями кожного і загальним злочинним результатом. Значення для них дій окремого співучасника неоднакове. В першому випадку коли - умова посягання інших осіб, в іншому - частина загальної причини злочинних наслідків.

Кожен співучасник злочину в певній мірі допомагає здійсненню намірів інших співучасників. Але він не викликає невідворотної дії, оскільки співучасник по своїх волі вирішує, чи брати йому участь спільному злочині» Міх співучасниками існує взаємообумовлюючий зв’язок, тобто така об’єктивна залежність, при якій дії співучасника одного служать умовою дій іншого.

Випадки, коли особи беруть участь, здавалося б в одному замаху, але прагнуть до досягнення різних наслідків, не створює співучасті.

Суб'єктивні ознаки співучасті — умисна спільна участь у вчиненні умисного злочину. У законі суб'єктивна сторона співучасті у злочині (суб'єктивні ознаки співучасті) виражена словами — злочин вчиняється умисно і спільно. З цього формулювання закону випливає, що:

1) співучасть можлива лише в умисних злочинах;

2) всі особи, що беруть участь у злочині (всі співучасники), діють умисно.

Ці ознаки потребують певної конкретизації.

1. Перш за все, із закону випливає однозначний висновок — співучасть у злочинах, вчинених з необережності, неможлива. Питання про співучасть у необережних злочинах порушувалася в науці досить давно. Так, ще у XIX сторіччі деякі криміналісти відстоювали можливість співучасті в необережних злочинах. Вже в радянський період вчений А.Н.Трайнін доводив наявність співучасті в необережних злочинах. Таку точку зору висловлюють вчені України. Пожвавлення дискусії з цього питання викликано значним зростанням необережної злочинності, особливо в сфері «людина — машина», наприклад, на автомототранспорті. Все частіше доводиться стикатися з випадками спільного заподіяння декількома особами з необережності злочинного наслідку. Це так зване необережне співзаподіяння. Наприклад, два тесляра, що працюють на будівництві житлового будинку, скидають з висоти колоду, не переконавшись в тому, що внизу нікого немає, внаслідок чого смертельно травмовано людину, яка там проходила. Або водії автомашин, що їдуть по шосе, з порушенням правил дорожнього руху, обганяючи один одного, внаслідок чого на одному з обгонів відбувається зіткнення машин і травми одержують пасажири, що їхали в них. і в першому, і в другому випадку винні діють з необережності, спільно заподіюючи суспільно небезпечні наслідки. Однак такі спільні дії не можна визнати співучастю через те, що тут відсутнє об'єднання злочинної волі діючих осіб. У таких випадках кожний із співзаподіювачів несе відповідальність за свої дії самостійно.

2. При співучасті не тільки дія повинна бути умисною, але і всі співучасники повинні діяти також умисно. Звідси випливає: якщо одна особа діє з необережності, а інша, використовуючи це, діє умисно, — співучасть відсутня (наприклад, працівник міліції залишає через недбайливість у неналежному місці пістолет, а хтось, використовуючи це, заволодіває зброєю і вчиняє з його використанням умисне вбивство). У цьому випадку працівник міліції буде нести відповідальність за злочинно недбале зберігання зброї — за ст. 264, а особа, що використала пістолет, — за умисне вбивство — за ч. 1 ст. \Що ж означає діяти умисно при співучасті?

Це означає, що всі співучасники мають спільний умисел. Таким чином, спільність характеризує не тільки об'єктивну, але й суб'єктивну сторону співучасті в злочині. Спільність умислу означає, що між співучасниками завжди має місце згода (змова) на вчинення конкретного злочину. Саме спільний умисел і знаходить своє об'єктивне вираження в спільності дій співучасників. Причому змова (узгодженість) — це обов'язкова ознака будь-якої співучасті. Зрозуміло, сама змова (узгодженість) може мати різний характер, виражатися різним способом, інакше кажучи, форми обміну інформацією можуть бути різними. У більшості випадків така змова є усною, коли співучасники узгоджують свої дії словесно. Однак можлива й письмова змова — шляхом обміну записками, накресленням плану дій, чи іншою знаковою інформацією. Можлива змова і за допомогою технічних систем (телефону, Інтернету і т.п.). Рідше зустрічається змова, що виражається в конклюдентних діях. Конклюдентними вважаються мовчазні дії, з яких можна зробити, висновок про дійсні умисли особи (від латинського conclusio — висновок). Це, наприклад, обмін жестами, мімікою, певними рухами, внаслідок чого дії співучасників стають узгодженими. У будь-якому разі змова, взаємна узгодженість — це обов'язкова ознака співучасті.

Який же умисел повинен бути у співучасників, який його зміст?

Умисел при співучасті, як і в злочині, вчинюваному однією особою, містить у собі інтелектуальні і вольові моменти. Однак оскільки злочин вчиняється в співучасті, і той і інший моменти умислу мають свою специфіку.

Специфіка інтелектуального моменту полягає в тому, що співучасник усвідомлює суспільну небезпечність не лише вчиненого ним особисто діяння, але й суспільну небезпечність діяння, яке вчиняє виконавець. Співучасник також передбачає, що в результаті цих дій виконавця настане суспільне небезпечний наслідок. Тобто співучасник передбачає, що в результаті його дії розвиток причинного зв'язку призведе до того, що виконавець вчинить задуманий співучасниками злочин.

Іншими словами, співучасник повинен бути поінформований про злочинні наміри, злочинні дії виконавця. Вимога такої поінформованості — найважливіша ознака співучасті. Так, якщо особа, що вирішила вбити жертву,