Загальновідомо, що злочинні організації, як правило, це стійкі зорганізовані об’єднання осіб або їх підрозділів, внутрішня структура яких є усталеною ступеневою функціональною „пірамідою”, що дає підстави визнати злочинні організації як вищу форму співучасті. Однак чинний КК України встановлює відповідальність лише за створення злочинної організації, керівництво нею та інші дії за ст. 255 КК; сприяння учасникам злочинних організацій (ст. 256 КК), та за створення терористичної групи чи організації (ч. 4 ст. 258 КК). Вчинення ж злочинною організацією інших злочинів, як кваліфікуючу ознаку, окрім наведених діянь, КК не передбачає. Тим більше, покарання за злочини, вчинювані злочинною організацією та організованою групою, мають бути встановлені за європейським стандартом – до 300 років позбавлення волі (і без права дострокового звільнення). Але це окрема тема.

У кримінально-правовій літературі наявні чисельні багатобарвні характеристики організованої злочинності, але наведемо (стисло) найбільш типові її ознаки: латентність і поширеність; ієрархічність у побудові організаційних структур та зрошуваність з корумпованими представниками влади; постійне підвищення рівня організованості і професійності у напрямі поширення сфери діяльності та спроможність застосовувати силові методи і заподіяти велику шкоду державі. Власне, такі ознаки організованої злочинності підтверджують кримінальну сутність діючих в Україні мафіозних, олігархічних об’єднань та угруповань.

Форми участі в організованій злочинній діяльності досліджує С. Єфремов Єфремов С. Форми участі в організованій злочинній діяльності // Вісник прокуратури. – 2003. - №4. – С. 53-58 і визначає їх як окремі форми злочинної діяльності. Такі форми, по – суті, є „внутрішніми” до форм співучасті у кримінальному праві. Але слід зауважити, що у дійсності за попередньою змовою групою осіб, організованою групою чи учасниками злочинної організації можуть бути вчинені також інші злочини, коли визначені у КК форми організаційних об’єднань у диспозиціях статей, як кваліфікуюча ознака, і не наводяться. Такі проблеми можуть вирішуватися судом, шляхом врахуванням цих обставин при призначенні покарання співучасникам злочину з наведенням у вердикті всіх обставин його вчинення.

Злочинна політична система чи організація є ще більш соціально небезпечна структура. Цивілізований світ знає, що такими системами були нацизм і більшовизм у формі „ленінського” і „сталінського” етноцидів та пізніше у варіанті „економної економіки”, як деструкції мертвущого хаосу, на ґрунті котрого і зароджувалась організована злочинність. Внаслідок „господарювання” таких систем, за висновком Ф. Зановського, змінилася не лише демографічна структура на території Східної Європи, а й поверхня Землі; такі системи будували не краще життя для людей, а „піраміди Тамерлана”. Нацизм давно засуджено, а більшовизм ще й досі комуністичними фантомами заводить в оману та знівечує думки окремих осіб.

Як підсумок зазначимо, що форми співучасті у кримінальному праві розкривають сутність спільної злочинної діяльності, об’єднаної у певний рівень організації, характеризують її кількісні і якісні ознаки та мають наукове і практичне значення у боротьбі зі злочинністю. Інститут співучасті дає можливість вирішити питання: кола осіб, які можуть і повинні нести відповідальність за спільно скоєний злочин, а також встановлення підстав і меж відповідальності цих осіб; співставлення суспільної небезпеки винних з врахуванням характеру і ступеня участі в злочині, а також індивідуальних особливостей окремих злочинців

Завдання 1.

Як було вже зазначено в даній роботі об'єктивні ознаки співучасті виявляються в тому, що:

1) співучасть є тільки там, де в злочині беруть участь кілька осіб (хоча б дві особи), законодавець називає мінімальну кількість учасників злочину, хоча їх може бути і більше. Причому кожна з цих осіб повинна мати ознаки суб'єкта злочину — тобто бути фізичною особою осудною і досягти віку кримінальної відповідальності;

2) співучасть — це діяльність спільна. Спільне скоєння злочину означає: взаємну обумовленість злочинних діянь двох і більше осіб, єдиний для них злочинний наслідок, причинний зв'язок між діянням кожного співучасника і загальним злочинним наслідком, ці елементи спільності тісно пов'язані і практично проявляються в нерозривному зв'язку.

Суб'єктивні ознаки співучасті — умисна спільна участь у вчиненні умисного злочину. У законі суб'єктивна сторона співучасті у злочині (суб'єктивні ознаки співучасті) виражена словами — злочин вчинюється умисно і спільно. З цього формулювання закону випливає, що:

1) співучасть можлива лише в умисних злочинах;

2) всі особи, що беруть участь у злочині (всі співучасники), діють умисно.

Розглянемо тепер чи відповідають об’єктивні та суб’єктивні ознаки поведінки Полякова, Лугова та Ордіна ознакам співучасті у злочині.

Перша об’єктивна ознака співучасті відповідає об’єктивній ознаці поведінки цих осіб, оскільки в описуваному діянні брали участь 3 особи і їх дії були погодженими. Однак наслідком спільних погоджених дій мала бути лише продірявлена стіна сараю сусіда, тобто умисне пошкодження чужого майна, але навряд чи у великих розмірах. Тому діяння Полякова, Лугова та Ордіна мають об’єктивні ознаки співучасті щодо умисного пошкодження чужого майна, але оскільки наслідком своїх дій вказані особи не планували поранення сусіда, то відповідно не буде об’єктивних ознак співучасті у діянні, наслідком якого стала поранення іншої особи.

Аналізуючи суб’єктивні ознаки діяння, слід зазначити, що Лугов не передбачав суспільно небезпечних наслідків свого діяння у вигляді поранення сусіда. Однак він повинен і міг їх передбачити, якби дотримувався правил безпечного поводження з рушницею і не стріляв по мішенях в населеному пункті. Тому в спричиненні тяжких тілесних ушкоджень сусіда є