Порядок набуття і припинення громадянства в Україні

Вступ

Громадянство — це структурний елемент правового статусу особи, який розкриває головний зміст зв'язку людини і держави, взаємовідносин громадянина з дер-жавою та суспільством.

Поняття "громадянин" виникло ще за середньовіч-чя, коли в результаті поділу праці виникають міста, а в них складається суспільно-політичний лад із своїм інс-титутом середньовічного містового громадянства. Тоді поняття "городянин" ототожнювалося з поняттям "гро-мадянин", як синонімом вільної людини, яка наділена визначальною повнотою політичних і майнових прав. Пройшло чимало часу, поки наприкінці XVIII — на по-чатку XIX ст. громадянство стало предметом правового регулювання, тільки тоді почав формуватися інститут громадянства, який відповідає сьогоденню.

Протягом тривалого часу у вітчизняній літературі громадянство визначалось як належність особи до дер-жави, а інколи — при визначенні поняття громадян-ства — держава порівнювалася з організацією, яка має фіксований склад членів, а громадянство — із членством у такій організації. В радянській літературі громадянство визначалось як особливий політико-правовий зв'язок особи з державою, який базується на юридичному виз-нанні державою даної особи своїм громадянином і який реалізується в поширенні на таку особу суверенної вла-ди держави незалежно від місця проживання.

У цих визначеннях відображена концепція примату держави над особою, а це, звичайно, є не досить вда-лим. Тому що, по-перше, людина не належить державі: громадянство — стійкий юридичний зв'язок особи і держави. По-друге, це й не членство конкретної людини в державі, адже держава — не асоціація людей.

Першими кроками на шляху становлення інституту громадянства України після проголошення незалежності нашої держави був Закон "Про правонаступництво України" від 12 вересня 1991 р., у ст. 9 якого закріплено, що "всі громадяни Союзу РСР, які на момент проголо-шення незалежності України проживали на території України, є громадянами України", а також Закон України "Про громадянство України" від 8 жовтня 1991 р. Указом Президента України від 31 березня 1992 р. було затверджене "Положення про порядок розгляду питань, пов'язаних з громадянством України". Цими нормативними актами вперше було визначено поняття грома-дянства України, коло осіб, які стали громадянами незалежної Української держави, порядок набуття та припинення громадянства України. У зв'язку з прийняттям Конституції України 28 червня 1996 р. виникла необхідність приведення всіх нормативних актів у відповідність до Конституції. Верховна Рада України ухвалила нову редакцію Закону про громадянство України 16 квітня 1997 p. Цей Закон набув чинності 20 травня 1997р. Відповідно до Закону "Про громадянство України" і в його розвиток 6 листопада 1997 р. був виданий указ Прези-дента України "Про заходи щодо поліпшення організації розгляду питань громадянства". 18 січня 2001 року Верховна Рада України прийняла у новій редакції Закон України "Про громадянство України".

Закон України "Про громадянство України" визначає громадянство України як " правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у взаємних правах та обов'язках.". Дане правове визначення дає змогу розкрити істотні ознаки громадянства України.

Вчені, які розглядали громадянство як певний зв'язок, — і Закон про громадянство України також підтверджує, що це саме зв'язок, — визначили його постій-ний характер. Так, не всякий правовий зв'язок особи з державою буде розглядатись як громадянство. Наприклад, характер відносин між іноземцем, який постійно проживає в Україні, та Україною визнача-ється також як правовий зв'язок. Але він відмінний від того, що існує між громадянином України та Україною. Відмінність правового зв'язку України зі своїми громадянами та з іноземцями по-лягає насамперед у тому, що правовий зв'язок між гро-мадянином України та Україною є. стій-кий, він виникає з моменту набуття особою українсько-го громадянства і продовжується до її смерті (або при-пинення українського громадянства). А зв'язок іноземця чи особи без громадянства з країною перебування тим-часовий, бо припиняється після його виїзду за межі країни і може бути поновлений тільки при поверненні, в даному разі, в Україну. Зв'язок між громадянином та Українською державою не припиняється навіть в разі виїзду громадянина за межі України.

Законодавство України виходить з того, що це дво-сторонній зв'язок, який може припинитися тільки у встановленому законом порядку і за наявності відповідних умов не в однієї, а в обох сторін. Стійкість правового зв'язку — одна з характерних рис грома-дянства України. Тобто цей правовий зв'язок не змінюється й не послаблюється від того, що громадянин виїжджає за межі своєї держави. Громадянство не змі-нюється під впливом зовнішніх факторів. Для набуття чи зміни громадянства необхідні дії як певної особи, так і держави.

У визначенні громадянства України, підкре-слюється правовий характер зв'язку особи й України. Громадянство — правовий, а не фактичний стан. Громадян держави не можна розглядати як сукуп-ність осіб, що проживають на її території, оскільки за цією ознакою останні утворюють населення країни — категорію демографічну. Терміном "населення" охоплю-ються не тільки громадяни певної держави, а й іноземці та особи без громадянства, які проживають в країні. Громадянином держави особа є не в силу того, що проживає на її території, а внаслідок існування між особою і державою певних правових зв'язків.

Законодавство України закріплює положення про те, що цей зв'язок правовий і тим самим визначає грома-дянство як правовий інститут.

Проблема громадянства винятково важлива як для науки конституційного права України, так і для прак-тичної державно-правової діяльності. Громадянство є однією з істотних ознак державного суверенітету, а в суверенітеті Української держави, у свою чергу, міс-титься джерело існування й розвитку громадянства України.

Інститут громадянства пов'язаний не тільки