.

У подальшому приймалися інші документи і, насамперед, Міжнародний пакт про громадські та політичні права, Європейська конвенція прав людини та інші, де сформульовано широкий комплекс норм по забезпеченню і захисту прав людини, її основних свобод, що ґрунтуються на положеннях Загальної декларації прав людини.

Поява цих документів була зумовлена необхідністю міжнародного контролю захисту прав і свобод у масштабах усього суспільства і знаменувала визнання пріоритету загальних норм міжнародного права над нормами внутрішнього державного права.

Україна лише у 2002 р. було прийнято закон відповідно до якого Україна приєдналася до Конвенції про статус біженців та Протоколу про статус біженців. Це було викликано тяжким економічним станом країни. Разом з тим, основні принципи Конвенції про статус біженців ще раніше увійшли до національного законодавства і таким чином були присутні у правовому полі України.

У новій Конституції України закладені принципи основних прав біженців, які, очевидно, будуть розвинуті та конкретизовані у відповідних законах. Це важливо зробити найближчим часом, тому що правове поле відносно регулювання різних аспектів поведінки іноземців і осіб без громадянства в Україні на багатьох ділянках ще не заповнене.

В українському законодавстві є відповідні нормативні акти, що регламентують права й обов’язки біженців і осіб, які шукають притулок і аналіз яких був здійснений у даній курсовій роботі. Разом з тим, практика їх реалізації пов’язана з великими труднощами, що обумовлені рядом причин: по-перше, відсутністю матеріальних можливостей для реалізації прав біженців, передбачених законом. Неспроможність держави захистити права біженців та осіб, які шукають притулок, їх честь та гідність викликає вкрай негативні наслідки, оскільки вона паралізує законослухняність населення держави, включаючи і біженців, і осіб, які шукають притулок. До сьогодні не вирішене питання про створення хоча би одного на всю Україну пункту тимчасового розташування біженців. Створюється замкнене коло: держава не надає біженцям місць законного проживання, але вимагає виконання закону про біженців.

Іншою причиною труднощів реалізації українського законодавства відносно біженців і осіб, які шукають притулок, є відсутність досвіду роботи державних органів з такою категорією населення. Це призводить до надто повільної, багатомісячної, а іноді й багаторічної підготовки підзаконних актів. Відсутність же таких документів створює обстановку правової невизначеності, а це означає, що створюється середовище, яке сприяє порушенню прав людини.

Третьою причиною зазначених проблем є невисокий рівень правової культури державних службовців, у тому числі й працівників правоохоронних органів.

Виходячи з цього та враховуючи, що Україна як суб’єкт міжнародних відносин зобов’язана дотримуватись норм міжнародного права, Декларації прав і свобод людини та інших міжнародно-правових актів, необхідно:

визначити концепцію національної політики відносно біженців та осіб, які шукають притулок на території України;

створити загальноукраїнську мережу правових консультаційних пунктів для біженців та осіб, які шукають притулок;

інформувати всіх іноземців, які прибувають на територію України, про правила та місця їх реєстрації в нашій країні, а також про правила перебування іноземців і осіб без громадянства в нашій державі. Цю інформацію можна підготувати у вигляді пам’яток;

врегулювати нормативно процедуру вилучення та знищення незаконних документів, що посвідчують особу, у біженців і осіб, які шукають притулок. Ця процедура має носити цивілізований, не принижуючий людську гідність характер;

органам виконавчої влади організувати роз’яснювальну і правову просвітницьку роботу з керівниками РАЦСів, управлінь просвіти різних рівнів, дитячих дошкільних закладів, шкіл, медичних закладів з питань прав біженців та осіб, які шукають притулок;

налагодити просвітницьку і виховну роботу з державними службовцями, які працюють з іноземцями, спрямовану на недопущення порушень прав людини, приниження честі та гідності особистості;

налагодити тісну співпрацю з міжнародним співтовариством з метою залучення коштів міжнародних організацій та країн-донорів для вирішення цієї проблеми.

Від розв’язання цих завдань залежить авторитет нашої молодої держави, що прагне стати цивілізованою демократичною країною.

4. Відповідальність іноземців, осіб без громадянства і біженців за порушення законодавства України.

Особи, яким надано статус біженця в Україні, є іноземцями чи особами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах. Ст. 19 Закону України „Про біженців” Статтею 29 Закону України « Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність на загальних підставах.

Таким чином, на вказаних осіб поширюються всі види юридичної відповідальності, які поширюються на громадян України: кримінальна, адміністративна, цивільно-правова, дисциплінарна, матеріальна відповідальності.

Однак в силу особливого правового статусу іноземців та осіб без громадянства на них покладаються додаткові підстави притягнення до юридичної відповідальності.

Так, за порушення іноземцями та особами без громадянства встановленого порядку перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, або проживання за недійсними документами, недотримання встановленого порядку реєстрації або пересування і вибору місця проживання, працевлаштування, ухилення від виїзду після закінчення терміну перебування, а також за недотримання Правил транзитного проїзду через територію України до них застосовуються заходи відповідно до законодавства України.

Іноземцю та особі