Таке ставлення у вину забезпечується і через законодавчу формулу презумпції невинуватості, сформульовану у ст. 62 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КК, в яких зазначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду відповідно до закону.

Принцип вини реалізується не лише через суб'єктивне ставлення у вину, а й через особистісний характер кримінальної відповідальності. Його суть визначають три основні положення; 1) злочином є діяння, вчинене конкретною фізичною особою; 2) особа підлягає кримінальній відповідальності за те злочинне діяння, що вчинене нею особисто; 3) покарання застосовується тільки до особи, яка вчинила злочин.

Мета покарання (ч. 2 ст. 50) - кінцевий результат, якого прагне досягнути держава засобами кримінальне правового впливу. Вона проявляється у чотирьох площинах:

1) кара щодо засудженого;

2) виправлення засудженого;

3) запобігання вчиненню засудженим нового злочину;

4)запобігання вчиненню злочинів іншими собами.

Кара щодо засудженого здійснюється завжди, коли застосовується покарання. Важливо, щоб вона відповідала принципові справедливості. Три інші прояви мети покарання є бажаними, але досягаються не завжди. Доказом цього є численні випадки вчинення злочину повторно особами, що вже відбули покарання за вчинений злочин, а також зростання злочинності.
Виправлення засудженого - це такі зміни його особи, які роблять його безпечним для суспільства, характеризують його схильність до правомірної поведінки, поваги до правил і традицій людського співжиття.

Запобігання вчиненню злочинів іншими особами - це так зване загальне запобігання злочинів. Застосовуючи покарання до засудженого, суд таким чином констатує, що відповідні діяння є суспільне небезпечними і всі особи зобов'язані уникати їх вчинення. Сама можливість караності таких діянь виступає засобом стримування осіб, схильних до кримінально-протиправної поведінки.

5. Конституція України визначає, що кожен має право на повагу до його гідності і ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, пово-' дженню чи покаранню. Тому покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність, хоча засуджений, відбуваючи покарання, відчуває певний дискомфорт і переживає, відповідно до виду покарання, страждання морального характеру.

Фізичні страждання - це такі страждання, які виникають внаслідок негативного впливу на фізичну сферу особи, тобто фізичний біль - певний психічний стан людини, який визначається сукупністю фізіологічних процесів центральної нервової системи, викликаний надміру сильними чи руйнівними подразненнями. Фізичний біль має гнітючий, тяжкий характер. У психічно здорової людини фізичні страждання неминуче викликають моральні страждання, які можуть проявлятися у формах образи, сорому, горя, депресії, почуття незворотної втрати тощо.

Гідність - внутрішня самооцінка особою власних якостей, здібностей, світогляду, свого суспільного значення, що ґрунтується на громадському, тобто публічному визначенні цінності цієї особи.

Використана література.

Конституція ( Основний) Закон України.- К.: Атака, 1996

Кримінальний кодекс України. – К., 2003

Науково-практичний коментар до Кримінального Кодексу України за редакцією Н.І. Мельника, Н.І. Хавронюка. - К.: «Канон» «А.С.К.» 2002.

Науково-практичний коментар до Кримінального Кодексу України за загальною редакцією Гончаренка В.Г., Андрушка П.П. - К.: «Форум» 2005.

Кримінальне право України. Загальна частина. За редакцією професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація.- К-Х: Юрінком Інтер, 2001.

Кримінальне право України. Загальна частина. За редакцією П.С. Матишевського. - К.: Юрінком Інтер, 2001.

Багрий-Шахматов Л.В., Гуськов В.И. Теоретические проблемы классификации уголовных наказаний. -Воронеж: Изд-во Воронеж, ун-та., 1971. – 193с.

Бушуев И.А. Исправительные работы. - М.: ЮЛ, 1968 – 219с.

Беца О. Лишение свободы: отрицательные социальные и психологические последствия / В поисках альтернатив тюремному наказанию: Материалы международного симпозиума 15—16 января 1997 г. - К., 1997. - С. 35-41.

Беца О. Нетюремные санкции и их применение в зарубежных уголовно-правовых системах / В поисках альтернатив тюремному наказанию: Материалы международного симпозиума 15-16 января 1997 г. — С. 125—152.

Беляев Н.А. Цели наказания и средства их достижения. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1963.–248 с.

Дуюнов В.К., Цветинович А.Л. Дополнительные наказания: теория и практика. -Фрунзе: Илым. 1986. – 253с.

Карпец И.И. Наказание. Социальные, правовые и криминологические проблемы. – М.: Юрид. лит., 1973. – 287 с.

Козлов А.П. Механизм построения уголовно-правовых санкций: Автореф. дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.08. – М., 1991. – 38 с.

Л е й л е н д П. Кримінальне право: Злочин, покарання, судочинство. Пер. з англ. — К., 1996.

Лесниевски-Костарева Т.А. Дифференциация уголовной ответственности. Теория и за-конодательная практика. – М.: НОРМА, 2000. – 400 с.

Ной И.С. Вопросы теории наказания в советском уголовном праве (Понятие и цели наказания): Автореф. дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.08. – Л., 1963. – 35 с.

Ной И.С. Вопросы теории наказания в советском уголовном праве. – Саратов: Изд-во Са-ратовского ун-та, 1962 . – 156 с.

Общественное мнение и преступление / Г.Х.Ефремова, Г.ШЛежава, А.Р.Ратинов, Т.Г. Шавгулидзе. — Тбилиси, 1984. - 318

Познышев С.В. Основные вопросы учения о наказании. – М.: Университетская ти-по-гра-фия, Страстной бульвар, 1904. – 411 с.

Полубинская С.В. Цели уголовного наказания. — М., 1990. – 348с.

Таганцев Н.С. Русское уголовное право: Лекции. Часть общая. В 2 т. – Т. 2. – М.: Наука, 1994. – 393 с.

Фролова О.Г. Злочинність і сиситема кримінальних покарань. - Київ: Артек, 1997. – 258с.

Шаргородский М.Д. Наказание, его цели и эффективность. – Л.: