Закон містить норми, в яких закріплені обов'язки адміністрації виправного центру, а також обов'язку адміністрації організацій, в яких працюють засуджені. Вказані норми - правова основа для того, щоб чітко сформулювати посадові інструкції осіб виправного центру, а також додаткові інструкції причетних до роботи із засудженими осіб з числа адміністрації організацій, в яких працюють засуджені до обмеження волі.

За порушення порядку і умов відбування обмеження волі і за злісне ухилення від відбування обмеження волі передбачена відповідальність. Так, у разі злісного ухилення засудженого від відбування покарання обмеження волі замінюється позбавленням волі на термін обмеження волі, призначеного вироком суду.

Час від'їзду обмеження волі зараховується в строк позбавлення волі з розрахунку один день позбавлення волі за один день обмеження волі.

Викладене дозволяє мати загальне уявлення про обмеження волі як про вид кримінального покарання. Тепер на порядок денний встає питання про практичне його застосування і виконання. Думається, тут виникне багато питань, що підлягають швидкому дозволу. Річ у тому, що аналогічні інститути, як вже мовилося, - умовне засудження з обов'язковим залученням засудженого до праці і умовне звільнення з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці, - а разом з ними і спецкомендатури, де вони виконувалися, канули в Лету, а матеріальна база за короткий період, кінець 1992 - почало 1993 рр., втрачена і знищена.

Тепер виникають, принаймні, два головні питання: де розміщувати засуджених до обмеження волі (виправні центри) і де їх працевлаштовувати? Часу для вирішення цих питань залишається не так вже багато. Є різні пропозиції - аж до того, щоб взагалі відмовитися від покарання у вигляді обмеження волі і не вводити його в дію. Думається, це дуже легкий шлях, який звузить і без того не багатий на сьогодні спектр покарань, не пов'язаних з ізоляцією засудженого від суспільства. А маса людей (близько 150 - 180 тис.) опиниться і в без того не порожніх місцях позбавлення волі.

Місця відбування покарання у виді обмеження волі.

1. Особи, засуджені до обмеження волі, відбувають покарання у
виправних центрах, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до їх постійного місця проживання до засудження.
2. Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого
самоврядування зобов'язані сприяти адміністрації виправних центрів
у трудовому і побутовому влаштуванні засуджених.

3. Управління (відділи) Державного департаменту України з
питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим, областях,
місті Києві та Київській області за погодженням з органами
місцевого самоврядування визначають межі виправних центрів.
Направлення засуджених до обмеження волі для відбування покарання.

1. Особи, засуджені до обмеження волі, прямують за рахунок
держави до місця відбування покарання самостійно.

Кримінально-виконавча інспекція згідно з вироком суду вручає
засудженому припис про виїзд до місця відбування покарання. Не
пізніше трьох діб з дня одержання припису засуджений зобов'язаний
виїхати до місця відбування покарання і прибути туди відповідно до
вказаного в приписі строку. Кримінально –виконавчий кодекс України. – К.: Атака, 2007 – С.149

2. З урахуванням особи та інших обставин справи суд може
направити засудженого до обмеження волі до місця відбування
покарання у порядку, встановленому для осіб, засуджених до
позбавлення волі. У цьому випадку засуджений звільняється з-під
варти при прибутті до місця відбування покарання.

3. Засуджені, яким обмеження волі призначено відповідно до
статей 82 і 389 Кримінального кодексу України направляються виправною колонією чи кримінально-виконавчою нспекцією до місця відбування покарання у порядку, передбаченому частинами першою і другою цієї статті.

4. Засуджений, який ухиляється від одержання припису про
виїзд або не виїхав у встановлений строк до місця відбування
покарання, за поданням кримінально-виконавчої інспекції
затримується органом внутрішніх справ для встановлення причин
порушення порядку слідування до місця відбування покарання.
У разі невиїзду без поважних причин суд за поданням
кримінально-виконавчої інспекції направляє засудженого до місця
відбування покарання в порядку, встановленому для засуджених до
позбавлення волі.

5. У разі неприбуття засудженого до місця відбування
покарання органом внутрішніх справ за поданням кримінально-виконавчої інспекції оголошується його розшук.

Після затримання засуджений направляється до місця відбування покарання в порядку, встановленому для засуджених до позбавлення волі.
Обчислення строку покарання у виді обмеження волі.

1. Строк покарання обчислюється з дня прибуття і постановки
засудженого на облік у виправному центрі.

2. У строк покарання за правилами, передбаченими у статті 72
Кримінального кодексу України зараховується час попереднього ув'язнення під вартою, а також час слідування під вартою до виправного центру.

Порядок і умови відбування покарання у виді обмеження волі

1. Засуджені до обмеження волі мають право:

носити цивільний одяг, мати при собі гроші та цінні речі,
користуватися грішми без обмежень;

відправляти листи, отримувати посилки (передачі) і бандеролі,
одержувати короткострокові побачення без обмежень, а тривалі
побачення - до трьох діб один раз на місяць.

2. Засудженим може бути дозволено короткочасні виїзди за межі
виправного центру за обставин, передбачених законом для осіб,
засуджених до позбавлення волі, а також з інших поважних причин у
таких випадках:

за необхідності звернутися в медичний заклад з приводу
захворювання чи лікування за наявності відповідного медичного
висновку; для складання іспитів у навчальному закладі;

за викликом судових і слідчих органів - на період провадження
слідства чи дізнання;

для попереднього вирішення питань трудового і побутового
влаштування після звільнення