В розвитку німецьких і слов"янських народів правові звичаї, тісно пов"язані з воєнням побутом і з збереженням язичності, довший час переважали. Це найшло своє відображення в давніх пам"ятках права - "варварських правдах" (Правда - у німців, Руска і Польська Правда - у слов"ян), виникших чк записи правових звичаїв предків.

Велику роль в встановленні нових правових норм грали судові органи, які захищали перш за все іниереси превілегійованих класів. Вони сприяли розрушенню устарілих звичаїв родового устрою, закріпляли в своїх рішеннях ті звичаї, які відповідали новим порядам.

Судові функції спочатку здійснювалися жрецями в формі релігійного ритуалу або належали верховному правителю (царю, королю) і призначеним ним судовим органам, які були пристосовані до захисту інтересів пануючої верхушки суспільства. Все це сприяло створенню правових норм судами, тобто виникненню судового прециндента, під яким розуміється перевореня рішення суду по конкретній справі в загальну норму.

Встановлення державності вимагало все більш міцного закріплення правових норм. З появою писемності ці норми отримубть таке закріплення в перших законаз верховної влади - царя, короля, князя, народних зборів, сенату або іншого колегіального органу, де головне положення займали представники вищих шарів - родова знать, духовенство, військова і торговельно-промислова верхушка.

Перші закони держав закріпляли майнову нерівність, привілегії багатих і знаті, безправне положення рабів, обов"язки і обмежені права нищих прошарків населення.

Норми про покарання були орієнтовані перш за все на захист власності, осіб знаті і їх недоторканості, влади вищих каст над нищими, рабовласника над рабом або найманим працівником. В законах багатьох країн політичні права співимірялися з майновим положенням чи належності до знатної фамілії. . Хропанюк В.Н. Теория государства и права / Под ред. проф. В. Г. Стрекозова. - М.: Дабахов, Ткачев, Димов, 1995. – С. 182

В правових пам"ятках стародавніх держав зафіксовано розвиток норм, які регулювали торговий обмін, при цьому купці, ремісники отримували фактичні вигоди. Інтересам богатих і знаті служили норми про право спадкування і багато інших. Такого роду правові норми найшли відображення в широко відомих історичних пам"ятниках стародавніх держав: законах царя Хаммурапі, законах ХІІ таблиць, законах Ману, а в більш пізніший період - в арварських правдах німецьких і слов"янських держав. В них закріплялясь приватна власність сім"ї, заміна кровної помсти викупом (віра, вергельд). При цьому більш високий викуп платився за житя королівського дружинника, багатого землеволодільця.

Охорона публічного інтересу включала вже переслідування таких злочинів, як бунт, неуплата боргу, відмова від повинностей, кража, розбій, тобто таких діянь, яких не було і не могло бути в первісному суспільстві.

В судовому розгляді спорів стародавні засоби доказування (ордалії, поєдинок, присяга) все більше пристосовувалися до інтересів багатих і знаті: допускались викуп від ордалія чи поєдинка, привелегії богатих при поєдинку. Присягнути за богатого чи знатного завжди могли залежні люди.

Так виникше право поступово закріпляло інтереси пануючої верхушки суспільства за рахунок нищих класів. Воно спиралося при цьому на примусову силу публічної влади і без підтримки не могло би витіснити родові звичаї, норми родової демократії.

Але роль права не можна звести тільки до закріплення класового (кастового, шарового) панівництва, хоча в перших ступенях цивілізації різних народів таке закріплення, без сумнівів, існувало. Поряд з соціально класовими розбіжностями і підпорядкуванням залежних людей панам норми юридичного, санкціонованого державою права були необхідні для встановлення і підтримування єдиного для всього населення країни порядка суспільних відносин, для забезпеченя єдиного ринку, умов ведення і розпорядженя власністю, обміну товарами, для збереженя патріархально-сімейного побуту в сільській громаді, а також для забезпечення єдиної влади в державі.

Важливим наслідком формування єдиного для різних племен права на території виникаючої держави є те, що з його допомогою стало можливим рішення спорів між сільськими громадами, окремими особами, які належать до різних племен і родів, і дякуючи цьому подолання виникаючих міжусобиць, які мають дуже часто руйнівні наслідки.

Накінець, державне об"єднання племен сприяло і правовому захисту їх інтересів в зовнішньополітичних зв"язках з населенням інших держав. Здавна виробилися способи дипломатичних церемоніалів, предствництва сусідніх держав, заключення міждержавних союзів, таможенних правил і зборів і т.п. Чим ширше і стабільніше ставали такі зв"язки, тим більше мирні стосунки витісняли військові набіги і небезпеку завоювань. Тому з процесами становлення державності і юридичного внутрідержавного права виникають, поки що зародкові, але поступово розвиваючіся норми і відносини міжнародного права.

РОЗДІЛ 2 Соціальна сутність права

Сутність — це внутрішній зміст предмета, який виражається в єдності всіх його багатоманітних властивостей і відносин, це є сенсом, суттю явища, позаяк зміст — певна сторона цілого, сукупність частин (елементів) предмета. Зміст у найзагальнішому вигляді є розвинута в конкретну цілісність сутність об'єкта.

Сутність права — внутрішній зміст права як регулятора суспільних відносин, який виражається в єдності загальносоціальних і вузькокласових (групових) інтересів через формальне (державне) закріплення міри свободи, рівності та справедливості. Скакун О.Ф. Теория государства и права. – Харьков: Консум; Ун-т внутр. Дел, 2000. – С. 139

Під сутністю права в радянській літературі зазвичай