Сімейний інститут — це сукупність сімейних норм і принципів, що регулюють та охороняють однорідні сімейні відносини. До найважливіших із них варто віднести інститути: шлюбу, прав та обов'язків подружжя, батьків та дітей, усиновлен-ня, опіки та піклування, реєстрації актів цивільного стану.

На ґрунті сімейних норм і принципів виникають сімейні пра-вовідносини. Під ними розуміють суспільні, правові відносини, Що врегульовані та охороняються нормами та принципами сімейного права, учасники яких наділяються взаємними сімей-ними правами та обов'язками.

Для сімейних правовідносин притаманними є наступні ознаки:

а) специфічний суб'єктивний склад;

б) тривалий характер;

в) невідчужуваність прав та обов'язків;

г) наявність сімейних прав та обов'язків.

Суб'єктами сімейних правовідносин можуть бути лише фізичні особи, які перебувають у шлюбі, кровному спорідненні чи відносинах усиновлення. Сімейний кодекс встановлює на-ступний перелік суб'єктів сімейних правовідносин:

а) подружжя;

б) батьки, діти, усиновлювачі, усиновлені;

в) баба, дід, прабаба, прадід, онуки, правнуки;

г) рідні брати; рідні сестри; мачуха, вітчим, падчерка, пасинок. При цьому усі інші родичі (двоюрідні брати та сестри, тітки,

дядьки, племінники, племінниці та ін.) не є учасниками сімей-них правовідносин за винятками, встановленими законами. Об'єктами сімейних правовідносин можуть бути:

а) майнові блага (речі);

б) особисті немайнові блага;

в) дії, у тому числі послуги.

Змістом сімейних правовідносин є суб'єктивні сімейні пра-ва та юридичні обов'язки. Суб'єктивне сімейне право — це міра можливої (дозволеної) поведінки суб'єкта сімейних відносин. Юридичний обов'язок — це міра необхідної поведінки суб'єкта сімейних відносин.

Залежно від об'єкта сімейних правовідносин суб'єктивні сімейні права та юридичні обов'язки можуть мати майновий чи особистий немайновий характер. Для суб'єктивних сімейних прав та обов'язків характерною ознакою характерною ознакою є їх не-відчужуваність, тобто неможливість передачі їх іншим особам.

2. Шлюбно-сімейне право України: поняття і предмет правового регулювання.

Шлюбно-сімейне право - сукупність правових норм, які регулюють особисті й пов'язані з ними майнові відносини громадян, що виникають із шлюбу й належності до сім'ї. Тобто, це право регулює відносини між подружжям щодо порядку та умов узяття шлюбу, особистих і майнових відносин між ними, порядку та умов припинення шлюбу; відносини між батьками й дітьми, іншими родичами тощо. Крім того, шлюбно-сімейне право України регулює відносини усиновлення (удочеріння), опіки й піклування і т. д.

Основними джерелами шлюбно-сімейного права є Конституція України та Кодекс про шлюб і сім'ю України. Так, Конституція України проголошує:

"Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї" (ст. 51). Загалом сім'я, дитинство, материнство та батьківство охороняються державою.

2.1. Кодекс про шлюб і сім'ю України.

Кодекс про шлюб і сім'ю України було прийнято 20 червня 1969 р. і введено в дію з 1 січня 1970 р. У ньому 6 розділів (201 стаття):

Розділ 1. Загальні положення.

Розділ 2. Шлюб.

Розділ 3. Сім'я.

Розділ 4. Опіка і піклування.

Розділ 5. Акти громадянського стану.

Розділ 6. Застосування законодавства України про шлюб і сім'ю до іноземних громадян і осіб без громадянства. Застосування законів про шлюб і сім'ю іноземних держав, міжнародних договорів і угод.

Кодекс про шлюб і сім'ю України регламентує порядок та умови одруження, особисті й майнові відносини, що виникають у сім'ї між подружжям, між батьками та дітьми, між іншими членами сім'ї, а також відносини, що виникають у зв'язку з усиновленням, опікою й піклуванням, припиненням шлюбу і т. ін. Кодекс про шлюб і сім'ю базується на таких загальновизнаних принципах: рівноправності жінки й чоловіка в сімейних відносинах; побудови сімейних відносин на добровільному шлюбному союзі жінки й чоловіка; всебічної охорони інтересів матері й дітей та забезпечення щасливого дитинства кожній дитині; виховання почуття відповідальності перед сім'єю тощо. У Кодексі про шлюб і сім'ю передбачено, що громадяни є рівними в сімейних відносинах незалежно від їхніх національності, раси і ставлення до релігії. Будь-яке пряме чи опосередковане обмеження прав громадян, дотичних до цього законодавства, заборонене.

3. Сім‘я за сімейним законодавством.

Сім'я в соціальному розумінні — це заснована на шлюбі чи кровному спорідненні невелика група людей, члени якої пов'я-зані спільністю побуту, взаємною матеріальною та моральною відповідальністю та взаємодопомогою. Сім'я є первинним і ос-новним осередком суспільства. її складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхід-ністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина також належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднен-ня, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспіль-ства. Права члена сім'ї має й одинока особа.

Особа, яка досягла шлюбного віку, має право на створення сім'ї. Разом із тим, сім'ю може створити особа, яка народила ди-тину, незалежно від віку. Особа може бути примусово ізольова-на від сім'ї лише у випадках і в порядку, встановлених законом. До того ж, держава охороняє сім'ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім'ї. Вона бере під свою охорону кожну дитину, яка позбавлена належного батькі-вського піклування. При цьому правовий статус дитини має осо-ба до досягнення нею повноліття, а малолітньою вважається ди-тина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою визнається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Права, що набуває особа у сім'ї, тобто сімейні права, не мо-жуть бути передані іншій особі. Якщо дитина або особа, яка об-межена у