1. Загальне поняття вини вироблено наукою кримінального пра-ва і закріплено в КК. Згідно з ст. 23 КК вина - це психічне став-лення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необереж-ності. Вина як обов'язкова ознака суб'єктивної сторони будь-якого складу злочину нерозривно пов'язана з його об'єктивними ознака-ми, її зміст відображують об'єктивні ознаки злочину, що характери-зують його об'єкт, предмет і об'єктивну сторону. Тому не існує абст-рактної вини, відірваної від конкретного суспільно небезпечного діяння. Саме це діяння і становить предметний зміст вини, її мате-ріальне наповнення.
Зміст вини - перший найбільш важливий елемент у понятті вини. Однак сам по собі зміст не дає повної характеристики вини. Для цього необхідно виділити і проаналізувати інші її елементи.
Серед них важливе значення має соціальна сутність. Вина - категорія соціальна. Ця властивість вини знаходить свій прояв у негативному чи зневажливому ставленні особи, яка вчини-ла суспільно небезпечне діяння, до тих інтересів, соціальних благ, цінностей (суспільних відносин), що охороняються кримінальним законом. Тому вина особи у вчиненні суспільно небезпечного діян-ня оцінюється негативно і засуджується правом.
Важливе значення в понятті вини мають і такі її елементи, як форма і ступінь вини.
Форми вини - це зазначені в кримінальному законі сполучення певних ознак свідомості і волі особи, що вчиняє суспільно небез-печне діяння. У сполученні таких ознак і виражається психічне став-лення особи до діяння і його наслідків. Чинне кримінальне законо-давство виділяє дві форми вини - умисел (ст. 24) і необережність (ст. 25). Це узагальнені законодавцем поняття, які лише в загальних рисах характеризують ставлення особи до того діяння, що вчиняється нею, та його наслідків. Умисел і необережність мають свої види. Умисел може бути прямим і непрямим, а необереж-ність існує у виді злочинної самовпевненості та зло-чинної недбалості. Поза цими конкретними видами вина відсутня.
Ступінь вини - завершальний елемент поняття вини. Це оціноч-на, кількісна категорія. Вона багато в чому визначає тяжкість вчине-ного діяння і небезпечність особи винного. Ступінь вини має практич-не значення, тому що реалізація кримінальної відповідальності і при-значення конкретного покарання багато в чому залежать від того, з прямим чи непрямим умислом вчинено злочин, який вид умислу мав місце - заздалегідь обдуманий чи такий, що виник раптово, який вид необережності допустила особа і в чому це проявилося.
Отже, вина особи - це не тільки обов'язкова суб'єктивна озна-ка, а й важлива соціальна категорія, зміст якої визначають як харак-тер і тяжкість злочинного діяння, так і сама його наявність як тако-го. Відомо, що свідомість і воля певною мірою визначені зовнішнім середовищем, його об'єктивними умовами, проте ця залежність не є фатальною. Вона не визначає цілком асоціальну поведінку особи. У цьому головну роль виконують її свідомість і воля. Саме вони - основні важелі, що визначають характер і форму поведінки людини в кожному конкретному випадку.
2. При встановленні вини та її змісту в кожному випадку слід виходити із її об'єктивного існування в реальній дійсності. Тому вина підлягає доказуванню на попередньому слідстві і в судовому розгляді на підставі аналізу всіх зібраних у справі доказів. Вона вхо-дить до змісту предмета доказування по кожній справі. Суд пізнає вину так, як він встановлює і пізнає інші факти та явища об'єктив-ної дійсності, що існують або відбуваються у зовнішньому світі поза свідомістю окремої людини чи свідомістю суддів.
Встановлення вини, її форми і виду - необхідна умова правиль-ної кваліфікації злочину. Значення вини полягає і в тому, що наше кримінальне право виходить із принципу суб'єктивного ставлен-ня за вину. Відсутність вини особи у вчиненні конкретного суспіль-но небезпечного діяння виключає суб'єктивну сторону, а відтак, склад злочину і підставу кримінальної відповідальності. Зміст вини, її форми і види істотно впливають і на визначення міри покарання за вчинене.
