Цивільний кодекс УРСР 1922 року.

Підготовка проекту Цивільного кодексу 1922 року проходила в умовах і на началах, загальних для більшості колишніх радянських республік. Тому природно, що вказівки і зауваження В.І.Леніна відносно Цивільного кодексу РРФСР були орієнтиром і для розробників проекту ЦК УРСР.

Принципово важливим було положення про зосередження в руках Радянської держави основних знарядь і засобів виробництва, встановлення жорсткого державного контролю над торговим обігом і т.і. – в кінцевому рахунку відмова від основних принципів приватного права.

Цивільний кодекс УРСР 1922 року був схожий на ЦК РРСФР не тільки ідеологічною і методологічною основами, а також структурою і змістом. Як той, так і другий складалися з однакових розділів: Загальна частина, Речове право, Зобов’язальне право, Спадкове право. Кількість статей також практично співпадає: 435 статей ЦК УРСР проти 436 статей ЦК РРФСР. Не відрізнялась структура розділів та назви глав.

Загальна частина складала норми, присвячені суб’єктам, об’єктам права, угодам як основному засобу встановлення, зміни та припинення цивільних правовідносин, позовній давності. Суб’єктами цивільного права визнавались як громадяни, так і організації (юридичні особи). Цивільну правоздатність могли мати за загальним правилом всі громадяни, але статті 1 і 4 містили в собі можливість обмеження “ по суду в правах”.

Об’єктом цивільних прав могло бути лише майно, яке не було вилучене з цивільного обігу (ст.20 ). При цьому перелік такого майна був досить широким.

Значна увага приділялась регламентації угод, які визначались, як дії, на встановлення, зміну або припинення цивільних правовідносин ( ст.26 ). Угоди були поділені на односторонні і взаємні (взаємні угоди – сутність договору).

Кодекс детально регламентував умови укладання, форму угод і наслідки визнання їх недійсними.

Розділ "Речове право" складав норми, присвячені праву власності, праву забудови і застави.

Закріплювались такі форми власності ( ст.52 ): державна ( націоналізована і муніципалізована ), кооперативна, приватна. Але право приватної власності було настільки звужене, що в кінцевому підсумку, його можна вважати існуючим лише у вигляді винятку.

Для захисту права власності застосовувався віндикаційний позов ( ст.59-60 ). Але не виключалась можливість застосування негаторного позову. При цьому діяв суттєвий виняток з правил: колишні власники, майно яких було вилучено на підставі революційного права або взагалі перейшло у володіння працюючих до 24 серпня 1922 року, не мали права вимагати повернення цього майна ( примітка до ст.59 ).

Із способів переходу права власності кодекс передбачав договір, реквізицію і конфіскацію ( ст.ст.66,69,70 ).

Крім права власності, ЦК передбачав право забудови і застави майна, що становило по своїй суті право на чужі речі.

Розділ “Зобов’язальне право” складався з тринадцяти глав, проте фактично норми були згруповані в чотири нерівноцінні за об'ємом блоки: загальні положення ( гл.1 ); зобов’язання, які виникають з договорів ( гл.2-11 ); зобов’язання, які виникають внаслідок безпідставного збагачення ( гл.12 ); зобов’язання, які виникають внаслідок заподіяння іншому шкоди ( гл.13 ).

Останній розділ ЦК був присвячений питанням спадкового права. Говорячи про спадкування, необхідно нагадати, що декретом від 11 березня 1919 року воно було відмінено взагалі, а потім декретом від 21 березня того ж року відновлено, але з суттєвими обмеженнями розміру спадку ( суми ), кола спадкоємців і об’єму прав, які передавалися за спадщиною ( спадкове майно переходило до спадкоємців в користування, а не на праві власності ).

ЦК до вирішення цих питань підходив більш ліберально, передбачивши перехід (можливість переходу) майна до спадкоємців на праві власності, якщо виконані 2 умови : 1) сума спадку не перевищує 10 тисяч рублів ; 2) спадкоємцями є подружжя, діти, онуки, правнуки, усиновителі і інші особи, які непрацездатні, потребують допомоги і знаходилися на утриманні померлого не менше 1 року до дня смерті. Поступово можливості спадкування були дещо розширені: відмінений граничний розмір спадку, розширене коло спадкоємців за законом і можливості розпоряджатися майном на випадок смерті шляхом заповіту.

Цивільний кодекс УРСР 1963 року.

Цивільний кодекс УРСР був прийнятий 18 липня 1963 року та введений в дію з 1 січня 1964 року. Він діє і по теперішній час ( зі змінами і доповненнями ).

ЦК УРСР 1963 р. складався з преамбули та восьми розділів, до яких були включені 572 статті.

Найменування розділів :

1. Загальні положення. 2. Право власності. 3. Зобов’язальне право. 4. Авторське право. 5. Право на відкриття. 6. Винахідницьке право. 7. Спадкове право. 8. Правоздатність іноземних громадян та осіб без громадянства. Застосування цивільних законів іноземних держав і міжнародних договорів.

Відмінність цього кодексу від раніше діючого ЦК 1922 року:

1. По своїй структурі (побудові) він помітно відійшов від пандектної системи, виключивши за межі правового регулювання сімейні відносини, але передбачивши розділи. присвячені авторському та винахідницькому праву.

2. Розділ другий має назву “Право власності”, а не “Речове право”, як раніше, що відображало тенденцію до скорочення числа речових прав. Серед видів власності не згадується приватна власність.

3. Значно розширене коло зобов’язань, зокрема з’явились глави про поставку, контрактацію, позику, підряд на капітальне будівництво, розрахункові і кредитні відносини, довічне утримання і таке інше.

4. Зроблено внутрішній перерозподіл матеріалу розділів і між розділами.

5. Були обновлені, відредактовані і взаємопогоджені більшість статей. Крім того, всі вони за прикладом Німецького цивільного укладання отримали назви, які стали враховувати при тлумаченні змісту відповідної норми.

Суттєвою новелою в сфері захисту цивільних прав є ст. 7 ЦК, яка передбачає можливість цивільно-правового захисту честі і гідності громадян і