За таких обставин гр. Іванов правомірно оскаржив до суду дії посадової особи, яка наклала на нього стягнення.

Більше того саме у суді у гр. Іванова є також право довести, що в його діях вбачаються ознаки правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 85 КУАП, що потягне за собою зовсім інші санкції.

Що я маю на увазі.

А те, що з умови задачі лисиця була впольована не самим мисливцем, а його собакою. Отже, правопорушення скоєне останнім не умисно, а з необережності. Бо він, я так думаю, не мав намір полювати на цю лисицю. Її вполювала собака, яка за таких обставин (100 м від іншого угіддя) діяла суто за своїм тваринним інстинктом. Звичайно, гр. Іванов повинен був це передбачити, але як виявилося не зумів цього зробити. Формально в його діях є вина, але вина у формі необережності. Він повинен був контролювати поведінку собаки, іншими словами не залишати собаку без нагляду. Але трапилося те, що трапилося.

Вполювання собакою лисиці можна сказати сталося не спеціально, випадково, тому що спрацював тваринний інстинкт, бо собака не людина і вона не розуміє чи є у господаря дозвіл, чи можна на цих угіддях полювати і т.і.

Якщо гр. Іванов доведе в суді, що залишення собаки без нагляду сталося у нього з необережності, а вполювання нею лисиці – це звичайний казус, то в нього є всі підстави ... просити про перекваліфікацію правопорушення з ч. 2 на ч. 1 ст. 85 КУАП, а відповідно і іншого до себе покарання, що не передбачає позбавлення права полювання.

Отже, підводячи підсумок при вирішенні даної задачі, необхідно зазначити, що стосовно гр. Іванова дії інспектора були неправомірні. За вказаних обставин стосовно нього були перевищені владні повноваження. Позбавити права полювання може тільки суд і за скоєння правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 85 КУАП.

Задача 2.

За клопотанням організації віруючих української християнської церкви м. Умані про виділення земельної ділянки під будівництво храму районна рада винесла рішення про передачу в колективну власність цієї ділянки на території Софіївського парку.

Педагогічний колектив Уманського сільгосптехніку му звернувся з позовом до суду про скасування цього рішення, зазначивши, що новий директор технікуму дав згоду на передачу у власність ділянки без урахування думки педагогічного колективу.

В обґрунтуванні позову колектив зазначив, що Софіївський парк входить до межі земель технікуму ще з 1972 року, з часу його створення й отримання земельної ділянки в користування.

Крім того, Софіївський парк є пам’яткою садово-паркового мистецтва, а технікум має зареєстроване в установленому порядку охоронне зобов’язання і впродовж усього терміну користування сумлінно його виконує.

Передача ж ділянки у колективну власність організації віруючих на території парку із зазначеною метою призведе до порушення режиму його охорони та збереження.

Визначте коло суспільних відносин. Чи підлягає позов задоволенню? Вирішіть справу.

В описаній вище задачі виникають земельні відносини.

Земельні відносини – це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Суб’єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Об’єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами у галузі земельних відносин.

Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об’єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії (ст. 19 Земельного кодексу України):

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

д) землі рекреаційного призначення;

е) землі історико-культурного призначення;

є) землі лісового фонду;

ж) землі водного фонду;

з) землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

З умови задачі Софіївськи парк є пам’яткою садово-паркового мистецтва.

Відповідно до ст. 37 Закону України „Про природно-заповідний фонд України” від 14.12.1999 року парками-пам’ятками садово-паркового мистецтва оголошуються найбільш визначні та цінні зразки паркового будівництва з метою охорони їх і використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях.

На території парків-пам’яток садово-паркового мистецтва забороняється будь-яка діяльність, що не пов’язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує їх збереженню.

Ст. 9 Закону України „Про природно-заповідний фонд України” наголошує, що території та об’єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

Згідно ст. 40 Закону України „Про природно-заповідний фонд України” в охоронюваних зонах не допускається будівництво промислових та інших об’єктів, розвиток господарської діяльності, яка може призвести до негативного впливу на території та об’єкти природно-заповідного фонду.

За вказаних обставин рішення районної ради про передачу в колективну власність зазначеної вище земельної ділянки для будівництва храму є незаконним, так як Софіївський парк відноситься до категорії земель природно-заповідного фонду, а для будівництва храму необхідно перевести такі землі до категорії земель житлової та громадської забудови, що протирічить зазначеному вище Закону.

Отже, позов підлягає задоволенню, а рішення районної ради повинно бути скасоване, як незаконне.