Багатьом складам злочину властиве посягання на той самий об'єкт, та сама форма вини, ті самі ознаки суб'єкта злочину. Об'єктивна сторона кожного складу конкретного злочину майже завжди різна. Тому вона є головним кри-терієм розмежування окремих конкретних злочинів. Ви-явлення усіх ознак об'єктивної сторони складу злочину сприяє встановленню вини особи у вчиненому нею злочині.

Причинний зв'язок між суспільно небезпечним діянням та шкідливими наслідками

Проблема причинного зв'язку між явищами, що існують у природі та суспільстві, вирішується філософською нау-кою. Певні філософські теорії (механістична, діалектичного матеріалізму, ідеалізму та реалізму) щодо причинності як об'єктивної категорії деякою мірою мають використовува-тися наукою кримінального права відповідно до завдання цієї науки. Але філософське поняття причинності не є визна-чальним для вирішення питання про причинний зв'язок в кримінальному праві. Проблема причинності в філософській науці вирішується відповідно до об'єктивних законів приро-ди щодо причинного зв'язку між її різними явищами. При цьому нерідко об'єктивними закономірностями природи по-яснюються і закономірності людського суспільства.

Наука кримінального права, виходячи з розуміння самої суті причинності між явищами природи, має вирішувати про-блему причинного зв'язку між суспільно небезпечним діян-ням людини і наслідками такого діяння (об'єктивний кри-терій), пов'язуючи процес розвитку такого зв'язку з волею такої людини, з її можливістю (неможливістю) передбачати наслідки свого діяння і бажанням або небажанням певних наслідків від вчинення такого діяння (внутрішній критерій). Внутрішній критерій не пов'язаний із законами природи про причинність, оскільки сама людина є часткою тієї природи, яка володіє вищим інтелектом, - розумом. Цей (внутрішній) критерій є визначальним щодо вирішення причинного зв'язку в кримінальному праві.

Питання про причинний зв'язок започатковано італій-ськими юристами середньовіччя щодо діяння проти життя і здоров'я людини. Були розроблені правила так званої те-орії виняткової причинності, за якими дія винного мала бути безпосередньою причиною смерті. За цими правилами тілесні ушкодження поділялися на три групи: 1) тілесні ушкодження безумовно смертельні; 2) тілесні ушкодження, які вилікову-ються; 3) тілесні ушкодження, які тягнуть за собою смерть лише внаслідок випадкових обставин. Причинний зв'язок смерті з тілесними ушкодженнями визнавався лише у випад-ках: а) безумовних смертельних ушкоджень (відсікання голо-ви, поранення серця тощо). Наприклад, А. пострілом впритул завдає смертельну рану в серце Б. Тут дія А. (пора-нення серція), безперечно, породжує смерть Б., тобто рана серця є винятковою причиною смерті; б) коли смерть від тілесного ушкодження наставала до закінчення так званих критичних днів - більшість визнавала сорок днів, багато хто - рік і один день, деякі - сім днів. В основу «кри-тичних» днів було покладено, очевидно, релігійне переко-нання, що душа померлого тіла залишається протягом за-значеного часу в його прижиттєвій оселі та місцях його перебування на землі, а після цього відходить до Бога, до Раю. Військовий артикул Петра І 1716 р. називав 15 видів смертельних ран, заподіяння яких пов'язувалося з безумов-ним настанням смерті, що певною мірою відповідало теорії виняткової причинності між діями винного і смертю потер-пілого '.

Основою майже всіх напрямів вирішення питання про причинний зв'язок у кримінальному правовому розумінні, які існували раніше та існують зараз, є положення про те, що причинність як об'єктивна категорія відображає взаємний зв'язок між явищами зовнішнього світу, їх взаємозалежність і взаємодію. Деякі з цих явищ виступають як причина, ін-ші - як наслідок. Причину і наслідок прийнято розглядати як співвідносні поняття, що мають значення лише при застосуванні до кожної конкретної ситуації (випадку). Те, що виступає наслідком одного явища, є причиною іншого явища.

Особливість причинного зв'язку в кримінальному праві полягає в тому, що як причина завжди виступає суспільно небезпечне діяння людини, а як наслідок - заподіяна таким діянням шкода (у злочинах з матеріальним складом) або створена реальна можливість настання шкоди (у деяких зло-чинах з формальним складом). Складність вирішення питан-ня про причинний зв'язок виникає в тому разі, коли до небезпечного діяння людини приєднуються дії інших осіб, зовнішні обставини або події, які не залежать від діяння даної людини. Особливі труднощі виникають при розгляді справ про автоаварії; про порушення законодавства про охорону праці, що пов'язані з нещасними випадками з людьми; про халатність з боку посадових осіб тощо.

У науці кримінального права щодо вирішення проблеми причинного зв'язку існує кілька правових концепцій (теорій). Основними серед них вважаються: 1) теорія причинності сопсііію хіпе диа поп. У деяких літературних джерелах ця теорія має й іншу назву - теорія еквівалентної причиннос-ті; 2) теорія адекватної причинності; 3) теорія необхідного спричинення.

Теорія причинності - сопйіііо хіпе циа поп (умова, без якої не; необхідна умова). Ця теорія виникла в першій половині XIX ст. у Німеччині, мала широке визнання, а деякі її положення не втратили свого значення і дотепер, зокрема, в англосаксонській системі кримінального права, хоч ця система додержується здебільшого теорії «головної», «ближчої» причини. Щодо теорії, яка розглядається, наве-демо два приклади. А. спрямував пістолет на Б. і наказав: «Гаманець чи життя!» Потерпілий від раптового переляку і психічного потрясіння зазнав серцевого нападу і помер. Д. наніс ножовий удар і поранив кровоносну судину дівчині, яка була свідком Єгови; дівчина відповідно до її