Питання про юридично значимі критерії причинного зв'яз-ку по-різному вирішується в юридичній літературі. Прихи-льники теорії необхідного спричинення виходять з того, що відмінність необхідності і випадковості як об'єктивних кате-горій є основою вирішення всієї проблеми причинності в праві, у тому числі в кримінальному праві. Це означає, що кримінальна відповідальність за суспільно небезпечні наслід-ки має наставати лише тоді, коли такі наслідки були необ-хідним, закономірним результатом вчиненого особою діяння, мали в ньому свою основу '.

За теорією необхідного спричинення, кримінальна відпо-відальність за небезпечне діяння людини, яке стало причи-ною злочинного наслідку, настає за наявності певних умов, а саме: 1) небезпечне діяння має передувати злочинному наслідку за часом; 2) небезпечному діянню мають бути влас-тиві неминучість чи реальна можливість настання шкідливого наслідку; 3) небезпечне діяння має бути причиною настання даного наслідку. Під причиною слід розуміти таке явище, яке закономірно, з внутрішньою необхідністю породжує ін-ше явище - наслідок; 4) небезпечне діяння людини було безпосередньо пов'язане з діями іншої особи (осіб) або з ін-шими зовнішніми силами, використаними, спрямованими або зміненими людиною, що і зумовило кінцевий наслідок.

Одним із серйозних недоліків теорії необхідного спричи-нення є те, що її прихильники повністю відкидають, навіть визнають реакційними, а тому й ненауковими інші теорії причинності (хоч і використовують основні положення цих теорій), які існують у кримінальному праві багатьох дер-жав. Скажімо, в англосаксонському праві успішно застосо-вується теорія позитивізму, яка своє відношення до дійсності будує на основі позитивного досвіду, експерименту та фактів. На підставі цієї теорії вирішується багато питань причинного зв'язку між небезпечним діянням і злочинними наслідками при аналізі окремих конкретних злочинів, оск-ільки процес спричинення різних наслідків проходить по-різному. Положення теорії позитивізму успішно використо-вуються у прецедентному праві Англії.

Недоліком теорії необхідного спричинення є й те, що в ній не визначено, в якому зв'язку перебувають «необхідне» й «випадкове» спричинення злочинного наслідку. Тому доречним у своїй основі є твердження, що відповідальність за випадкові наслідки не повинна виключатися, оскільки «для кримінального права не має значення, знаходяться між собою діяння людини і пов'язані з ним наслідки в необхі-дних або випадкових зв'язках» '. Зазначимо, що криміналь-на відповідальність за випадкові наслідки можлива, якщо особа передбачає такі наслідки.

Отже, розглянуто головні положення основних теорій при-чинності у кримінальному праві. Кожна з них більшою або меншою мірою має свій позитив і негатив. Тому при ана-лізі конкретної події (двох зовсім однакових подій не існує) щодо причинного зв'язку небезпечного діяння і шкідливих наслідків, яка найчастіше пов'язана з властивими лише їй умовами та обставинами, можуть бути використані окремі положення або критерії будь-якої з розглянутих теорій у науці кримінального права та практиці застосування кримінального закону в Україні.

Задача № 3.

Відпочиваючи на дачі, Дубняк скуповував у жителів довколишнього села сушені гриби і, приїжджавши в місто, продавав їх за вищою ціною. Кивалов, що купив у Дубняка гриби, приготував з них солянку і пригостив нею своїх гостей. Один з гостей - Вірченко - отруївся грибами, які були отруйними, і помер.

Що таке суб'єктивна сторона злочину і які ознаки її характеризують?

Що таке вина, чим визначається її зміст, суть, ступінь і форми?

Чи є вина в діях Кивалова і Дубняка, якщо є, то визначите її

форму?

Чи зміниться кваліфікація, якщо Кивалов попередив гостей про те, що гриби він

купував "на руках" і сам їх ще не пробував?

§ 1. Поняття суб'єктивної сторони складу злочину

Суб'єктивна сторона складу злочину — це процес мис-лення, бажання і волі людний, в якому відображаються її об'єктивна поведінка та інші зовнішні обставини, пов'язані з вчиненням злочину.

Суб'єктивна сторона складу злочину завжди знаходить свій вияв у певному зовнішньому протиправному діянні. Тобто в об'єктивних ознаках злочину виявляються мотив, мета і, в кінцевому підсумку, волевиявлення особи. Схематично цей процес виглядає так: залежно від тієї чи іншої потреби люди-ни у неї виникає і фактор певної поведінки — мотив; харак-тер і зміст мотиву породжують мету; мета веде до формування волі людини; воля виявляється у конкретному діянні.

Суб'єктивна сторона складу злочину — це внутрішня сутність злочинного діяння; це ті внутрішні процеси, які відбуваються у психіці осудної особи під час вчинення нею передбаченого кримінальним законом суспільно небезпечного діяння. Характерними ознаками суб'єктивної сторони злочину є вина, мотив та мета вчинення злочину. Тому для кваліфі-кації того чи іншого злочину виняткове значення має вста-новлення зв'язку зовнішнього вияву поведінки людини з її психічним станом. Почуття, мислення, наміри, мета та воля—

це внутрішній, духовний світ людини, її сутність. Усі
вони у своїй єдності та взаємозв'язку створюють психіку
людини, її інтелект (пізнання). Це дає людині змогу сприйма-
ти і розуміти зовнішній світ, особисті блага та поведінку
інших людей, діяльність колективу, суспільства і держави,
ставити мету, формувати свою волю і діяти відповідним
чином не лише при вчиненні, як правило, правомірних дій,
а