У кримінальному праві враховуються не всі ознаки психі-ки людини, а в основному дві з них — інтелектуальна і вольова, які використовуються при визначенні форм вини—

умислу і необережності. Водночас кримінальний закон у
деяких випадках вказує на особливий емоційний стан люди-
ни як ознаку суб'єктивної сторони складу злочину. Наприклад, умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання (ст. 116); умисне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання (ст. 123). З цього приводу Пленум Верховного Суду України у постанові «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини» від 1 квітня 1994 р. зазначав, що судам необхідно мати на увазі, що суб'єктивна сторона вбивства або заподіяння тяжкого тілес-ного ушкодження, вчинених у стані сильного душевного хвилювання, характеризується не лише умислом, а й таким емоційним станом винного, який значною мірою знижує його здатність усвідомлювати свої дії і керувати ними.

Для кваліфікації таких дій винного за вказаними стаття-ми необхідною умовою є сильне душевне хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.

§ 2. Поняття вини. Форми вини

Основною і обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони кожного злочину є вина особи. Принцип кримінальної відпо-відальності за наявності вини законодавчо сформульований у ст. 62 Конституції України: "Особа вважається невинува-тою у вчиненні злочину і не може бути піддана криміналь-ному покаранню, доки її вину не буде доведено в законно-му порядку і встановлено обвинувальним вироком суду".

У кримінальному законодавстві України поняття вини вперше дано в Кримінальному кодексі 2001 р. Відповідно до ст. 23, виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої Кримінальним кодексом та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Форми вини — це завжди умисел або необережність. Ли-ше за наявності вини особи щодо вчиненої нею дії (бездіяль-ності) можна говорити про склад злочину як підставу кримі-нальної відповідальності. У кримінально-правовій літературі на початку 50-х рр. мало місце твердження, що поряд із більш вузьким поняттям вини як ознаки суб'єктивної сторони складу злочину, тобто умислу і необережності, кримінальне право знає ширше розуміння вини як підстави кримінальної відповідальності. Такою підставою, на думку авторів такого твердження, є не лише встановлення того, що людина вчи-нила діяння навмисно або з необережності, а й сукупність інших обставин, які заслуговують, за переконанням суду, на негативну загальну оцінку держави і вимагають кримі-нальної відповідальності підсудного '. Це положення не було сприйнято ні теорією кримінального права, ні судовою практикою, оскільки воно ототожнювало по суті вину осо-би і склад злочину. Більше того, воно було піддано гост-рій критиці 2.

Вина — це лише психічне ставлення особи до злочинно-го діяння, яке вона вчиняє. Це не може бути витлумачене в тому розумінні, що вина є загальною підставою криміналь-ної відповідальності. У ст. 23 КК України 2001 р. йдеться про те, що особа підлягає кримінальній відповідальності лише за ті злочинні діяння та їх суспільно небезпечні на-слідки, щодо яких була встановлена вина такої особи. Передумовою вини є осудність особи, яка вчинила злочин, і досягнення нею встановленого щодо кримінальної відпові-дальності за такий злочин віку. Тобто два елементи складу злочину — суб'єкт і суб'єктивна сторона становлять суб'єк-тивну підставу кримінальної відповідальності, а два інші — об'єкт і об'єктивна сторона становлять об'єктивну підста-ву кримінальної відповідальності і тим самим створюють єдину підставу кримінальної відповідальності, якою є склад злочину. Це положення законодавчо закріплено в ст. 2 КК України 2001 р., в якій говориться, що «підставою криміна-льної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпеч-ного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом» 3.

Чинне кримінальне законодавство України розрізняє дві форми вини: вину у формі умислу (ст. 24) і вину у формі необережності (ст. 25).