Важливим критерієм класифікації адміністративно-процесуальних норм є їх юридична чинність.

Так, адміністративно-процесуальні норми, які містяться в Законі України „Про звернення громадян”, одержали свої закріплення на законодавчому рівні.

Щодо кола суб’єктів адміністративно-процесуальної діяльності зазначений закон поділяє їх на норми, щодо діяльності суб’єктів, уповноважених вести процес – органи державної влади, місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організації, незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов’язків, і норми щодо діяльності суб’єктів, залучених до сфери адміністративно-процесуальної діяльності.

Закріплені в Законі України „Про звернення громадян” адміністративно-процесуальні норми діють у межах цієї держави та упродовж невизначеного часу.

Як відомо наявність адміністративно-процесуальної норми є обов’язковою умовою для виникнення відповідних правовідносин, іншими словами, це об’єктивна передумова існування самих правовідносин. Отже, якщо немає норми, немає і відносин.

Відповідно до зазначеного закону, якщо немає звернення (пропозиції, заяви, скарги), то і не має порядку їх розгляду, результату їх розгляду, відповідальності за порушення законодавства про звернення громадян.

Весь другий розділ Закону України „Про звернення громадян” містить вказані норми.

В самій назві цього розділу „Порядок розгляду звернень громадян” є відповідь на поставлене в умові завдання питання.

Завдання 2

Визначте які процесуальні терміни закріплені в Кодексі про адміністративні правопорушення. Зробіть їх коротку характеристику.

Основним нормативним актом, який регулює адміністративну відповідальність, є Кодекс України про адміністративні правопорушення, який складається з 5 розділів.

Саме 3, 4 та 5 розділи по суті становлять процесуальну частину КУАП. Саме в цих розділах закріплені основні процесуальні терміни, на які я б і хотіла зосередити свою увагу.

Так, порушення справи є початковою стадією провадження в справах про адміністративні правопорушення, воно становить цілий комплекс процесуальних дій, спрямованих на встановлення самої події правопорушення, обставин правопорушення, їх фіксацію та кваліфікацію. На цій стадії створюються умови для об'єктивного та швидкого розгляду справи, застосування до винного передбачених законодавством заходів впливу

Підставою для порушення адміністративної справи та попереднього з’ясування її обставин є вчинення особою діяння, яке містить в собі ознаки адміністративного правопорушення (фактична підстава). Проте фактичної підстави не завжди достатньо для того, щоб провадження у справі розпочалося. Для цього необхідна ще й формальна, процесуальна підстава, тобто інформація про правопорушення. Іншими словами, крім підстави, для порушення справи про адміністративне правопорушення має бути ще й привід.

Приводом для порушення адміністративної справи може бути: заява (письмова або усна) свідків, потерпілих та інших громадян; повідомлення посадових осіб, адміністрації підприємств, установ, організацій, судово-слідчих органів; повідомлення преси та інших засобів масової інформації; повідомлення громадських організацій, товариських судів; безпосереднє виявлення порушення уповноваженою особою.

Безпосереднє виявлення порушення уповноваженою особою відрізняється від інших приводів насамперед тим, що питання про порушення адміністративної справи вирішується за власною ініціативою осіб, які здійснюють адміністративний нагляд.

В ст. 247 КУАП наведено обставини, за яких адміністра-тивна справа не порушується, а порушена справа підлягає за-криттю: 1) відсутність події та складу адміністративного право-порушення; 2) недосягнення особою на момент вчинення адмі-ністративного правопорушення шістнадцятирічного піку; 3) не-осудність особи, яка вчинила протиправну дію чи бездіяль-ність; 4) вчинення дії особою в стані крайньої необхідності або необхідної оборони; 5) видання акта амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення; 6) скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність; 7) закінчен-ня на момент розгляду справи про адміністративне правопору-шення строків, передбачених ст. 38 КУАП; 8) наявність по то-му самому факту щодо особи, яка притягається до адміністра-тивної відповідальності, іншого законного рішення; 9) смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі.

Необхідно відзначити, що провадження у справах про адміністративні правопорушення починається без складання якого-небудь спеціальною документа. Початковим моментом порушення справи можна вважати час, коли інформація (привід) про проступок надійшла в орган, стала відома посадовій особі.

Процесуальним документом, який фіксує закінчення стали порушення адміністративної справи, є протокол. Він складається про кожне правопорушення, крім випадків, прямо передбачених законодавством. Інколи протокол розглядають як документ про порушення адміністративної справи, а його складання - як процесуальний момент порушення справи. Але це скоріше звинувачувальний документ. Ще до його складання проводяться усі необхідні процесуальні дії: опитуються свідки, потерпілі, беруться пояснення в порушників, проводяться огляди і т.ін.

Протокол є єдиною підставою для подальшого провадження у справі про адміністративне правопорушення. Від того, наскільки грамотно він складений, залежить правильність, розгляду справи по суті та обгрунтованість застосування стягнення. В ст. 256 КУАП наводиться перелік відомостей, які повинні міститися в протоколі.

Види посадових осіб, які мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення, а також їх повноваження щодо складання протоколів про те чи інше правопорушення закріплено в ст. 255 КУАП.

Законодавством передбачено також прискорене провадження у справах про деякі адміністративні правопорушення.

Його важливою особливістю є те, що в подібних випадках протокол не складається. Перелік таких правопорушень вичерпно дано в ст. 258 КУАП.

Відповідно до цієї статті провадження може бути прискореним за обов'язкової наявності не менше трьох умов: якщо вчинено правопорушення, яке вважається незначним; якщо за нього на винного може бути накладено таке стягнення, як попередження або штраф; якщо громадянин не заперечує накладення на нього стягнення. В інших випадках протокол повинен бути складений. Тобто, якщо громадянин не