Заподіяння Семеновій легких тілесних ушкоджень охоплюється ч. 1 ст. 152 ККУ. Додаткової кваліфікації за іншими статтями про злочини проти особи в такому разі не потрібно (п. 7 Постанови ПВСУ від 27 березня 1992 р. № 4 „Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини”.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Ливанов усвідомлює, що бажає здійснити статевий акт з Семеновою із застосуванням до неї фізичного та психологічного насильства.

Також погроза вбивством, як засіб подолання опору потерпілої особи, з метою її зґвалтування, повністю охоплюється ст. 152 ККУ.

2). Задоволення статевої пристрасті неприродним способом виключає природний статевий акт і вміщує у собі акти мужолозтва, лесбійства, а також інші прояви неприродного збудження і реалізації статевої пристрасті.

Кваліфікація за ч. 2 ст. 153 ККУ за ознакою повторності буде застосована до Лиманова, тому що він раніше вчинив злочин передбачений ст. 152 ККУ. Така кваліфікація здійснюється незалежно від того чи зміг він довести злочин передбачений ст. 152 до кінця (з умов задачі ми знаємо, що він не зміг довести його із-за своїх фізіологічних причин).

Після задоволення своїх пристрастей неприродним способом Ливанов також ще мав намір повторно зґвалтувати Семенову. Якщо Ливанов без значної перерви у часі, діючи з єдиним умислом, вчинив два природних статевих акти з Семеновою, то його дії не можуть розглядатися як зґвалтування, вчинене повторно, вони є одним триваючим злочином.

3). Дії Лиманова слід також кваліфікувати за ст. 128 ККУ „Необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження”. Ця стаття Кримінального кодексу застосовується у тій частині задачі коли Семенова вирвалася у Лиманова і вистрибнула з вікна 3-го поверху, одержавши при цьому тяжкі тілесні ушкодження, що призвели до інвалідності І групи.

Об’єктивна сторона дій Лиманова полягає в суспільно небезпечних протиправних діяннях, злочинний наслідок у вигляді тяжкого тілесного ушкодження та причинний зв’язок між діянням та наслідком.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується необережною формою вини Лиманова. Він повинен був передбачити можливість настання тяжкого тілесного ушкодження внаслідок своїх суспільно небезпечних дій.