ЗМІСТ

ВСТУП................................................................................................ 2;

1. Громадяни, як суб’єкти цивільних права.................................. 3;

2. Поняття та ознаки юридичних осіб........................................... 8;

3. Правоздатність юридичних осіб............................................... 10;

4. Створення та припинення юридичних осіб............................ 13;

5. Види юридичних осіб................................................................ 18;

Література........................................................................................ 26.

Вступ

Учасниками майнових та особистих немайнових відносин, що регулюються цивільним правом, виступа-ють у першу чергу громадяни. Громадянин бере участь у ци-вільних правовідносинах під певним ім'ям і лише в деяких випадках (наприклад, в авторських відносинах) - під псевдо-німом (вигаданим ім'ям) або анонімно (без імені). Щоб мати : можливість брати участь у цих відносинах, закон наділяє гро-мадян цивільною правосуб'єктністю, елементами якої є ци-вільна правоздатність та цивільна дієздатність.

Суб'єктами цивільних правовідносин і від-повідно носіями майнових та особистих немайнових прав та обов'язків можуть бути не лише індивіди - фізичні особи, а й різні колективні утворення: підприємства та організації, господарські товариства, виробничі та споживчі кооперативи та ін. Однак для того, щоб мати можливість вступати у ци-вільні правовідносини і бути їх суб'єктами, ці колективні-утворення наділяються за наявності певних ознак статусом юридичної особи. На відміну від фізичних осіб, юридичні особи не є живими істотами і тому не мають природної волі, однак у них діє об'єднана людська воля і об'єднана людська сила в певному напрямі, зумовленому метою створення юри-дичної особи. Внаслідок цього за юридичною особою і визна-ється можливість бути суб'єктом права. Слід зазначити, що юридична особа є самостійним суб'єктом правовідносин і існує незалежно від фізичних осіб, які її утворили, і хоч це колективне утворення і визнається суб'єктом правовідносин, однак як юридична особа воно може бути носієм лише таких прав та обов'язків, які не пов'язані з природними властивос-тями людей.

Інститут юридичної особи в цивільному законодавстві зу-мовлений становленням товарне-грошових відносин у рин-ковій економіці, суспільним розподілом праці, необхідністю включення до цивільного обороту майна держави, кооперативів, громадських та інших організацій. З метою найбільш ефективного і раціонального використання державного май-на воно, за загальним правилом, розподіляється і закріплю-ється за окремими державними підприємствами, установами та організаціями. Наділення підприємств та об'єднань май-ном, надання їм господарської самостійності є неодмінною передумовою здійснення господарського розрахунку, вчинен-ня правових актів з реалізації продукції, розпорядження гро-шовими коштами, тобто виступу в обороті як самостійного суб'єкта цивільних прав та обов'язків.

1. Громадяни, як суб’єкти цивільного права

Правоздатність громадян: це здатність мати цивільні права та обов'язки (згідно зі ст. 9 ЦК України). Така здатність ви-знається за всіма громадянами України. Вона виникає в мо-мент народження громадянина і припиняється його смертю. Таким чином, правоздатність - це невід'ємна властивість кожного громадянина. Він є правоздатним протягом всього свого життя незалежно від віку та стану здоров'я. У юридичній літературі радянських часів домінуючою була думка про те, що, хоч правоздатність і виникає з моменту на-родження, вона набувається не від природи, а внаслідок закону, тобто є суспільною властивістю, певною юридичною можливістю. Все більше сучасних українських учених схиля-ються до думки, яка панує в західній цивілістиці про те, що правоздатність - це природна властивість кожної людини. Але не можна не звернути увагу на той факт, що історії ві-домі часи, коли великі групи людей за законами, що діяли на той час, були повністю або майже повністю позбавлені пра-воздатності (наприклад, раби за рабовласницького ладу).

Правоздатність не можна змішувати із суб'єктивними пра-вами, якими володіє громадянин. Правоздатність - основа для правоволодіння. За кожним громадянином закон визнає здатність мати безліч майнових та особистих немайнових прав, але конкретний громадянин, як правило, має лише час-тину цих прав. Співвідношення між правоздатністю і суб'єк-тивним цивільним правом таке, як між можливістю і дійсніс-тю. Можливість перетворюється на дійсність за певних умов, так і правоздатність перетворюється на суб'єктивне право че-рез юридичний факт. Наприклад, кожен громадянин може мати майно на праві приватної власності, але для виникнення у конкретного громадянина права власності на певну річ потрібні певні умови (створення речі, придбання речі шля-хом цивільно-правових угод тощо). Таким чином, набуття конкретних суб'єктивних прав означає реалізацію право-здатності.

Зміст правоздатності громадянина визначено в ст.10 ЦК України. При цьому слід зазначити, що зміст правоздатнос-ті - це якісна, а не кількісна категорія, оскільки зміст ци-вільної правоздатності полягає в можливості набуття прав, а не в їх сукупності. У зазначеній статті наведено приблизний перелік майнових та особистих немайнових прав, які можуть мати громадяни: громадяни відповідно до закону можуть ма-ти майно в приватній власності, право користування жилими приміщеннями та іншим майном, успадковувати та заповіда-ти майно, обирати рід занять та місце проживання, мати пра-ва автора твору науки, літератури і мистецтва, винаходу, ра-ціоналізаторської пропозиції, промислового зразка, а також інші майнові та особисті немайнові права. Тобто в ЦК Украї-ни передбачено можливість набуття й інших немайнових та майнових прав.

Рівність правоздатності громадян.

Для характеристики цивільної правоздатності принципове значення має закріпле-на чинним законодавством рівність прав громадян. Саме то-му і правоздатність громадян закріплюється як рівна для всіх і однакова для кожного незалежно від походження, соціаль-ного і майнового становища, расової та національної належ-ності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характе-ру занять, місця проживання та інших обставин.

Відхилення від принципу рівної правоздатності не можна вбачати в тому, що деякі громадяни фактично або за прямою вказівкою закону не можуть (не здатні) мати окремі права та обов'язки (неповнолітні, психічно хворі). Наприклад, мало-літній не може мати такі елементи змісту правоздатності, як право заповідати майно або бути членом кооперативу. У таких