Правонаступник відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, що припинила своє існування, у повному обсязі, тобто і тоді, коли одержані активи не покривають усіх вимог креди-торів. При поділі і виділенні правонаступники відповідають за боргами попередника пропорційно до часток одержаного ними майна, зазначених у розподільчому балансі.

Юридична особа розширює масштаби своєї діяльності не лише при приєднанні до неї інших юридичних осіб, а й шля-хом відкриття філій і представництв. Філія юридичної осо-би - це структурно і територіально відокремлена її частина, яка за своїм місцезнаходженням виконує всі або найголовні-ші функції самої юридичної особи: виробничу, наукову тощо.

Представництво - теж частина юридичної особи, але во-но здійснює лише деякі функції від імені юридичної особи поза її місцезнаходженням (укладає договори, дає згоду на оплату рахунків тощо). Філії і представництва не мають прав юридичної особи. Керівник філії або представництва діє на підставі довіреності, одержаної від юридичної особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 31 ЦК України юридична особа мо-же відкривати філії і представництва в порядку, встановлено-му законодавчими актами. Зокрема, створення філій, пред-ставництв, відділень та інших відокремлених підрозділів під-приємств, об'єднань, організацій та установ здійснюється у тому самому порядку, що його встановлено для створення цих організацій (ст. 7 Закону України "Про підприємства в Україні").

Крім понять "філія" і "представництво", у практиці трап-ляються поняття дочірньої організації, хоч воно в законі не визначене. Дочірньою може визнаватися організація, яка ство-рена як юридична особа іншою організацією шляхом передачі їй частини свого майна у повне господарське відання або оперативне управління для досягнення цілей, визначених засновником. Засновник затверджує статут дочірньої органі-зації, призначає її керівника та здійснює щодо неї інші права власника, передбачені законодавчими актами. Дочірня орга-нізація зазначається у статуті організації, яка її створила. Проте дочірня організація не відповідає за боргами своєї ос-новної організації, а остання - за боргами дочірньої органі-зації.

125

121

123

119

127

5. Види юридичних осіб

Юридичні особи можна поділити на окремі види за різними ознаками. Залежно від існуючих форм власнос-ті в Україні юридичні особи поділяються на:

а) приватні;

б) колективні;

в) державні;

г) змішані.

Відповідно до суб'єкт-ного складу юридичні особи поділяють на:

а) українські;

б) спільні з участю іноземного інвестора;

в) іноземні;

г) між-народні організації та об'єднання.

У деяких країнах СНД поширений поділ юридичних осіб на комерційні та некомерційні. Комерційними визнаються ор-ганізації, головною метою діяльності яких є одержання при-бутку. Такими юридичними особами є господарські товарист-ва, виробничі кооперативи, підприємства незалежно від форм власності. До некомерційних юридичних осіб належать такі, які не мають на меті одержання прибутку і створюються для інших цілей. Такими некомерційними юридичними особами визнаються різні об'єднання громадян, у тому числі політичні партії, релігійні організації, споживчі кооперативи, фонди та інші.

Однак слід зазначити, що такий поділ є певною мірою умовним, оскільки і некомерційні організації досить часто виконують роботи, надають послуги, отримуючи при цьому прибуток.

З цих причин при розробці проекту ЦК України відмови-лися від такої класифікації і натомість відновили традиційний поділ на юридичних осіб публічного права і юридичних осіб приватного права. Суть цієї класифікації полягає в тому, що юридичні особи публічного права створюються незалежно від волі приватних осіб, як правило, для здійснення спеціальних функцій, не обумовлених їх участю у цивільному обороті (на-приклад, міністерства і відомства, установи соціальної сфери, культурно-освітянські заклади та інші).

І навпаки, юридичні особи приватного права створюються за ініціативою приватних осіб на договірних засадах саме з метою участі у різних цивільно-правових відносинах. Цивіль-ним правом регулюється порядок створення і діяльності саме юридичних осіб приватного права. Щодо регулювання ци-вільно-правових відносин за участю юридичних осіб публіч-ного права (наприклад, коли у них виникає потреба укласти цивільно-правовий договір оренди, купівлі-продажу, про на-дання різних послуг тощо), то діє загальний принцип: публіч-ні юридичні особи, вступаючи у цивільно-правові відносини, підпадають під режим цивільно-правового регулювання, як і будь-які інші приватні юридичні особи, незалежно від того, що створені вони розпорядчим способом на підставі рішення державних органів та органів місцевого самоврядування і в цілому функціонують для здійснення завдань публічного ха-рактеру. Таким чином, забезпечується єдність регулювання цивільно-правових відносин незалежно від того, хто є їх учас-никами. Водночас порядок утворення юридичних осіб пуб-лічного права регулюється не актами цивільного законодав-ства, а нормами публічного права.

Чинне законодавство України також визначає для юри-дичних осіб, що діють у цивільному обороті, організаційно-правову форму: підприємства, господарські товариства, коо-перативи тощо. Цей перелік, на відміну від ЦК Російської Федерації та інших країн СНД, не є в Україні вичерпним. Питання про організаційно-правову форму окремих юридич-них осіб вирішується у різних нормативних актах.

Відповідно до Закону України "Про підприємства в Украї-ні" (ст. 1) підприємство - це самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи і здійс-нює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). Підприємство має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, а також знак для товарів і послуг. Отже, на відміну від бюджетних установ, які функціонують головним чином за рахунок бюд-жетних асигнувань, підприємства одержують доходи від своєї виробничо-господарської діяльності і покривають цими дохо-дами свої витрати,