Громадяни, як суб’єкти цивільного права
Правоздатність громадян
Учасниками майнових та особистих немайнових відносин, що регулюються цивільним правом, виступа-ють у першу чергу громадяни. Громадянин бере участь у ци-вільних правовідносинах під певним ім'ям і лише в деяких випадках (наприклад, в авторських відносинах) - під псевдо-німом (вигаданим ім'ям) або анонімно (без імені). Щоб мати : можливість брати участь у цих відносинах, закон наділяє гро-мадян цивільною правосуб'єктністю, елементами якої є ци-вільна правоздатність та цивільна дієздатність.
Цивільна правоздатність згідно зі ст. 9 ЦК України - це здатність мати цивільні права та обов'язки. Така здатність ви-знається за всіма громадянами України. Вона виникає в мо-мент народження громадянина і припиняється його смертю. Таким чином, правоздатність - це невід'ємна властивість кожного громадянина. Він є правоздатним протягом всього свого життя незалежно від віку та стану здоров'я.
У юридичній літературі радянських часів домінуючою була думка про те, що, хоч правоздатність і виникає з моменту на-родження, вона набувається не від природи, а внаслідок закону, тобто є суспільною властивістю, певною юридичною можливістю. Все більше сучасних українських учених схиля-ються до думки, яка панує в західній цивілістиці про те, що правоздатність - це природна властивість кожної людини. Але не можна не звернути увагу на той факт, що історії ві-домі часи, коли великі групи людей за законами, що діяли на той час, були повністю або майже повністю позбавлені пра-воздатності (наприклад, раби за рабовласницького ладу).
Правоздатність не можна змішувати із суб'єктивними пра-вами, якими володіє громадянин. Правоздатність - основа для правоволодіння. За кожним громадянином закон визнає здатність мати безліч майнових та особистих немайнових прав, але конкретний громадянин, як правило, має лише час-тину цих прав. Співвідношення між правоздатністю і суб'єк-тивним цивільним правом таке, як між можливістю і дійсніс-тю. Можливість перетворюється на дійсність за певних умов, так і правоздатність перетворюється на суб'єктивне право че-рез юридичний факт. Наприклад, кожен громадянин може мати майно на праві приватної власності, але для виникнення у конкретного громадянина права власності на певну річ потрібні певні умови (створення речі, придбання речі шля-хом цивільно-правових угод тощо). Таким чином, набуття конкретних суб'єктивних прав означає реалізацію право-здатності.
Зміст правоздатності громадянина визначено в ст.10 ЦК України. При цьому слід зазначити, що зміст правоздатнос-ті - це якісна, а не кількісна категорія, оскільки зміст ци-вільної правоздатності полягає в можливості набуття прав, а не в їх сукупності. У зазначеній статті наведено приблизний перелік майнових та особистих немайнових прав, які можуть мати громадяни: громадяни відповідно до закону можуть ма-ти майно в приватній власності, право користування жилими приміщеннями та іншим майном, успадковувати та заповіда-ти майно, обирати рід занять та місце проживання, мати пра-ва автора твору науки, літератури і мистецтва, винаходу, ра-ціоналізаторської пропозиції, промислового зразка, а також інші майнові та особисті немайнові права. Тобто в ЦК Украї-ни передбачено можливість набуття й інших немайнових та майнових прав.
Отже, закон, визначаючи зміст правоздатності громадян, говорить лише про права, але не згадує про обов'язки. Це не означає, що в зміст правоздатності громадян входить лише можливість набуття прав, оскільки, як вказується в ст. 9 ЦК України, правоздатність - це здатність мати цивільні права та обов'язки.
Рівність правоздатності громадян. Для характеристики цивільної правоздатності принципове значення має закріпле-на чинним законодавством рівність прав громадян. Саме то-му і правоздатність громадян закріплюється як рівна для всіх і однакова для кожного незалежно від походження, соціаль-ного і майнового становища, расової та національної належ-ності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характе-ру занять, місця проживання та інших обставин.
Відхилення від принципу рівної правоздатності не можна вбачати в тому, що деякі громадяни фактично або за прямою вказівкою закону не можуть (не здатні) мати окремі права та обов'язки (неповнолітні, психічно хворі). Наприклад, мало-літній не може мати такі елементи змісту правоздатності, як право заповідати майно або бути членом кооперативу. У таких випадках йдеться про неможливість мати деякі права, яка поширюється однаковою мірою на усіх громадян (на-приклад, на усіх неповнолітніх), і, таким чином, принцип рівності правоздатності не порушується, не має винятків.
Невідчужуваність правоздатності та неможливість її обмеження. Правоздатність визнається за кожним громадя-нином. При цьому відповідно до закону громадянин не має права відмовитися від правоздатності або обмежити її. Отже, правоздатність є невідчужуваною. Частина 2 ст. 12 ЦК Украї-ни встановлює, що угода, спрямована на обмеження право-здатності, є недійсною. Громадянин має право, додержую-чись встановлених законом вимог, розпоряджатися суб'єк-тивними правами (продати або подарувати належну йому річ тощо), але не може розпорядитися своєю правоздатністю.
Проте слід зазначити, що допускається обмеження право-здатності "у випадках і в порядку, передбачених законом" (ч. 1 ст. 12 ЦК України). За чинним законодавством обме-ження правоздатності можливо, зокрема, як покарання за вчинений злочин, причому громадянин за вироком суду може бути позбавлений правоздатності не в цілому, а лише здат-ності мати деякі права - обіймати певні посади, займатися певною діяльністю.
Примусове обмеження правоздатності не можна змішува-ти з позбавленням громадянина деяких суб'єктивних прав. Так, конфіскація майна за вироком суду означає позбавлення громадянина права власності на певні речі та цінності, але не пов'язана з обмеженням правоздатності.
Виникнення та припинення правоздатності. Згідно із законом цивільна правоздатність виникає у момент народ-ження і припиняється смертю громадянина. Проте наведене чітке формулювання закону викликає деякі запитання.
Перш за все слід з'ясувати, чи виникають з народженням людини всі елементи змісту