ням громадського порядку та виховання громадян у дусі сві-домого ставлення до праці, сім'ї, додержання правил спів-життя.

Обмеження дієздатності громадянина здійснюється у су-довому порядку. Справа про визнання громадянина обмеже-но дієздатним може бути порушена лише за заявою: членів сім'ї громадянина, профспілок та інших громадських органі-зацій, прокурора, органів опіки та піклування, психіатрично-го лікувального закладу (ст. 256 ЦПК України). При підготов-ці справи до судового розгляду від заявника необхідно витре-бувати такі дані: акти міліції, громадських організацій та інші докази, які підтверджують факти зловживання спиртними на-поями або наркотичними засобами, а також те, що громадя-нин ставить себе і свою сім'ю у тяжке матеріальне становище. Справа розглядається з обов'язковою участю представників органів опіки та піклування (ст. 259 ЦПК України).

У резолютивній частині рішення слід зазначити лише вис-новок суду про визнання громадянина обмежено дієздатним або про відмову в задоволенні заявлених про це вимог. Як роз'яснює Пленум Верховного Суду України, до компетенції суду не належить вирішення інших питань, у тому числі щодо призначення піклувальника (п. 6 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 березня 1972 р. №3).

Суд має надіслати копію рішення, яке набрало законної сили, органові опіки та піклування для призначення піклу-вальника. У разі потреби копія рішення відсилається за місцем роботи чи проживання особи, визнаної обмежено дієздатною, для організації і здійснення контролю за її пове-дінкою.

Правовими наслідками обмеження цивільної дієздатності громадянина є те, що обмежено дієздатний громадянин лише за згодою піклувальника може:

- укладати угоди з розпорядження майном (купівлі-про-дажу, позики, дарування, комісії тощо);

- одержувати заробітну плату, пенсію або інші види дохо-дів і розпоряджатися ними, за винятком дрібних побутових угод. Обмеження дієздатності стосується лише цивільно-пра-вової дієздатності, за винятком тих випадків, коли у відповід-ній галузі законодавства на це є пряма вказівка. Так, обмеже-но дієздатний має право самостійно укладати трудовий договір, брати шлюб тощо. Але особи, обмежені судом у дієздат-ності, не мають права усиновлювати дітей і не можуть бути призначені опікунами або піклувальниками над іншими осо-бами. Батьки, обмежені у дієздатності, не можуть укладати угоди з розпорядження майном від імені своїх дітей чи давати згоду на укладення ними угод.

Обмеження дієздатності за ст. 15 ЦК України не викликає обмеження деліктоздатності, тобто обмежено дієздатний гро-мадянин несе цивільну відповідальність за загальними прави-лами (статті 440 і 450 ЦК України).

Обмеження у дієздатності скасовується, якщо є дані про припинення громадянином зловживань спиртними напоями аби наркотичними засобами. Такі справи розглядаються у су-довому порядку з обов'язковою участю представника органу опіки та піклування за місцем проживання обмежено дієздат-ного та за заявою осіб, зазначених у ст. 256 ЦПК України, піклувальника, самого обмежено дієздатного громадянина, а також за власною ініціативою суду.

Визнання громадянина недієздатним. Цивільне законо-давство України передбачає можливість визнання громадяни-на недієздатним, якщо він внаслідок душевної хвороби або недоумства не може розуміти значення своїх дій або керувати ними (ст. 16 ЦК України). Вказане правило свідчить про те, що громадянин може бути позбавлений цивільної дієздатнос-ті з урахуванням його психічного стану і неможливості роз-судливо вести свої справи. Інші обставини, зокрема сліпоглухонімота, параліч тощо, не спричинюють настання такого на-слідку.

Визнання громадянина недієздатним можливе в судовому порядку. Сам по собі факт душевної хвороби або недоумства, хоч і очевидний для оточення чи навіть підтверджений довід-кою лікувального закладу, ще не означає, що даний громадя-нин є недієздатним. Лише наявність судового рішення дає підставу вважати громадянина недієздатним. Повнолітній громадянин визнається недієздатним, якщо він не має пов-ноцінної психіки, а тому не здатний розсудливо вести свої справи.

Справи про визнання громадянина недієздатним можуть бути порушені лише за заявою осіб, передбачених у ст. 256 ЦПК України. Оскільки визнання громадянина недієздатним у першу чергу має на меті захистити його інтереси, то уявляється, що немає підстав обмежено тлумачити коло членів сім'ї, уповноважених на звернення із заявою про визнання громадянина недієздатним, тобто заявником може бути його дружина (чоловік) чи інша особа, пов'язана з ним родинними або прирівняними до них відносинами, хоч і така, що прожи-ває окремо від хворого.

Підготовка справи до судового розгляду здійснюється від-повідно до ст. 143 ЦПК України. Пленум Верховного Суду України щодо цього питання вказує, що від заявника мають бути витребувані дані про психічну хворобу, недоумство гро-мадянина. Даними про психічну хворобу можуть бути довідки про стан здоров'я, виписка з історії хвороби та інші докумен-ти, видані лікувально-профілактичними закладами (п. З ви-щезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 березня 1972 р. № 3).

Судця за наявності достатніх даних про психічну хворобу або недоумство громадянина призначає для визначення його психічного стану судово-психіатричну експертизу (ч. 1 ст. 258 ЦПК України). В ухвалі про призначення експертизи на ви-рішення експертів мають бути поставлені такі питання:

1) чи хворіє даний громадянин на психічну хворобу;

2) чи розуміє він значення своїх дій та чи може керувати ними.

За відсутності доказів повної нездатності громадянина ро-зуміти значення своїх дій чи керувати ними суд зобов'язаний відмовити у визнанні громадянина недієздатним. Це він по-винен зробити незалежно від того, що особа є душевнохво-рою або недоумкуватою. Якщо громадянин, здійснюючи ті чи інші юридичні дії (угоди), внаслідок тимчасового психічного розладу не розумів їх значення, суд