визнає недійсними лише ці угоди (ст. 55 ЦК України), не визнаючи цю особу недієз-датною. Застосування ст. 16 ЦК України можливе лише тоді, коли громадянин страждає не тимчасовим розладом психіч-ної діяльності, а хворіє на душевну хворобу.
На практиці суди в цілому правильно вирішують справи цієї категорії. Так, Печорський районний суд м. Києва цілком правильно задовольнив заяву О. А. Дубинського про визнан-ня його бабусі Л. М. Дубинської недієздатною за станом її здоров'я (суду були надані медична картка, витяг із історії хвороби, довідка ЛТЕК). Відповідно до акта судово-психіат-ричної експертизи експертна комісія визнала, що Л. М. Дубинська виявляє ознаки церебрального атеросклерозу з недоумством і внаслідок цього діагнозу за своїм психічним станом не може розуміти значення своїх дій та керувати ними. Таким чином, заява О. А. Дубинського згідно зі ст. 16 ЦК України підлягає задоволенню.
За загальним правилом, громадянин вважається недієздат-ним з часу набрання сили рішенням суду про визнання його недієздатним. Разом з тим Пленум Верховного Суду України передбачив виняток з цього положення, згідно з яким у разі коли від часу виникнення недієздатності залежать певні пра-вові наслідки, суд на прохання осіб, які беруть участь у спра-ві, враховуючи висновок судово-психіатричної експертизи та інші дані щодо психічного стану громадянина, може зазначи-ти в рішенні, з якого часу громадянин є недієздатним (п. 9 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду Украї-ни від 28 березня 1972 р. № 3).
Слід мати на увазі, що від вирішення питання щодо діє-здатності громадянина залежить можливість його участі у роз-в'язанні інших цивільних справ. Тому заяви про визнання громадянина недієздатним підлягають розглядові окремо від інших вимог у порядку, передбаченому статтями 256-260 ЦПК України. Водночас зі спором про цивільне право питан-ня про недієздатність громадянина суд може вирішувати ли-ше в тому разі, коли спір виник після смерті цього громадя-нина.
Суд має надіслати копію рішення про визнання громадя-нина недієздатним органові опіки та піклування для призна-чення над ним опікуна. Крім того, виникають інші правові наслідки визнання громадянина недієздатним:
- від імені останнього укладає угоди опікун (ч. 2 ст. 16 ЦК України). Укладені раніше односторонні угоди (видача дові-реності, заповіт), договори, пов'язані з особою громадянина, визнаного недієздатним (договір доручення), припиняють свою дію;
- за шкоду, заподіяну цим громадянином, відповідають його опікун або організація, які зобов'язані здійснювати за ним нагляд, якщо не доведуть, що шкода виникла не з їхньої, вини (ст. 448 ЦК України). Будь-які дії особи, визнаної недієздатною, не мають юридичного значення і не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків.
Разом з тим після визнання громадянина в судовому по-рядку недієздатним він не виключається із числа суб'єктів права, тому що є правоздатним. Це пояснюється наявністю у нього певних матеріальних та інших потреб, які вимагають задоволення, а також взаємозв'язком інтересів душевнохво-рих і недоумкуватих з інтересами інших осіб та держави.
За певних умов таких, як одужання, значне поліпшення здоров'я, громадянин може бути поновлений у дієздатності рішенням суду. Питання про поновлення у дієздатності роз-глядає суд в окремій справі за місцем проживання громадя-нина, який був визнаний недієздатним, за заявою установ, організацій та осіб, вказаних у ст. 256 ЦПК України, опікуна, а також з власної ініціативи суду (ч. З ст. 260 ЦПК України). Пленум Верховного Суду України з цього приводу роз'яснює, що в справах про поновлення дієздатності є обов'язковим проведення судово-психіатричної експертизи, яка признача-ється за ухвалою суду. Громадянина може бути поновлено в дієздатності лише за наявності висновку судово-психіатрич-ної експертизи про значне поліпшення стану його здоров'я або видужання (п.7 вищезазначеної постанови Пленуму Вер-ховного Суду України). Рішення суду після набрання ним за-конної сили надсилається органові опіки та піклування. На підставі рішення суду встановлена над громадянином опіка скасовується.
3. Визнання громадянина безвісно
відсутнім та оголошення його померлим
Визнання громадянина безвісно відсут-нім. Довготривала відсутність громадянина в місці прожи-вання, якщо невідомо місце його перебування, небайдужа для організації і громадян, з якими він перебував у правових від-носинах. Наприклад, якщо громадянин був боржником, то кредитори позбавлені можливості вимагати сплату боргу. Не-дієздатні особи, які перебували на утриманні громадянина, перестають отримувати від нього утримання, але не можуть звернутися за призначенням пенсії, оскільки вважається, що вони мають годувальника. У разі довготривалої відсутності громадянина може бути завдано шкоди його майну, яке зали-шилося у місці проживання без нагляду.
Щоб усунути юридичну невизначеність, яка спричинена довготривалою відсутністю громадянина, і зазначені небажані наслідки для його майна, закон передбачає утворення особ-ливого юридичного статусу для такого громадянина, а саме - визнання його безвісно відсутнім. Безвісна відсутність - за-свідчений у судовому порядку факт довготривалої відсутності громадянина в місці його проживання, якщо не вдалося вста-новити місце його перебування.
Для визнання громадянина безвісно відсутнім потрібна наявність таких умов:
1) громадянин відсутній у місці його постійного прожи-вання протягом року;
2) згідно зі ст. 18 ЦК України громадянина в судовому по-рядку може бути визнано безвісно відсутнім, якщо протягом одного року в місці, де він постійно або переважно проживає, немає відомостей про місце його перебування. День одержан-ня останніх відомостей може бути підтверджено пред'явлен-ням останнього листа відсутнього громадянина або іншим способом (наприклад, показання свідків). Якщо неможливо встановити день одержання останніх відомостей, початком безвісної відсутності вважається перше число місяця, наступ-ного за тим, у якому були одержані останні відомості, а якщо неможливо встановити цей місяць - 1 січня наступного року (ч. 2 ст. 18 ЦК України);
3) визнання громадянина