Бувають випадки, коли громадяни проживають у різних місцях, переїжджаючи в зв'язку з різними підставами з одно-го місця на інше. Так, будівельники, моряки, геологи та пред-ставники інших професій значну частину свого часу прово-дять на будівництві, у плаванні, в експедиціях. У таких випад-ках закон передбачає визначення місцем проживання те місце, де громадянин переважно проживає, тобто де він пере-буває частіше і більше ніж в інших місцях. Інші факти не мають значення для визначення місця проживання (місце прописки громадянина, місцезнаходження його майна, місце проживання чоловіка чи дружини), оскільки з ними закон не пов'язує визначення місця проживання.

Громадянин, якому виповнилося 18 років, має право оби-рати собі місце проживання на свій розсуд. Свобода у виборі місця проживання - це одне із найважливіших прав людини, передбачених міжнародними угодами. Обмеження свободи вибору місця проживання пропискою у нашій країні є пору-шенням цього права. Слід також підкреслити, що прописка є лише одним із доказів переважного проживання громадянина за конкретною адресою і сама по собі не визначає місце про-живання громадянина. Так, якщо громадянка прописана в Дніпропетровську, проживає переважно в Києві, то її місцем проживання буде визнано Київ. Місце проживання має бути визначене точно: населений пункт Для громадян, які самостійно не можуть вибирати собі місце проживання, ч. 2 ст. 17 ЦК України визначає легальне місце проживання. Так, місцем проживання неповнолітніх, що не досягай 15 років, визнається місце проживання їх бать-ків (усиновителів). Якщо батьки (усиновителі) проживають окремо, місцем проживання їхніх дітей, які не досягли 15 ро-ків, буде місце проживання того з батьків (усиновителів), з яким проживають ці діти.

Місцем проживання недієздатних громадян, визнається місце проживання їхніх опікунів.

У разі спору про визначення місця проживання вирішаль-не значення матимуть об'єктивні ознаки - постійне або пе-реважне проживання громадянина саме в цьому місці. Пра-вильне визначення місця проживання має важливе значення, оскільки виконання зобов'язань, відкриття спадщини та ба-гато інших цивільно-правових дій здійснюються за місцем проживання громадянина. Місце проживання та його точне визначення має суттєве значення також для охорони прав і законних інтересів громадян і держави, для забезпечення стійкості цивільних правовідносин.

Наприклад, відповідно до ст. 167 ЦК України якщо місце виконання зобов'язання не визначено, то виконання грошо-вих зобов'язань (крім грошових зобов'язань державних, коо-перативних та інших громадських організацій) здійснюється за місцем проживання кредитора у момент виникнення зо-бов'язання, а якщо кредитор у момент виконання зобов'язан-ня змінив місце проживання і повідомив про це боржника, то в новому місці проживання кредитора з віднесенням за раху-нок кредитора всіх витрат, пов'язаних зі зміною місця вико-нання; за всіма іншими зобов'язаннями - за місцем прожи-вання боржника, а якщо боржником є юридична особа - за її місцезнаходженням.

Згідно зі ст. 526 ЦК України місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця. За місцем проживання громадянина, як правило, вирішується питання про взяття на квартоблік для поліпшення житлових умов. Поряд з цим з місцем проживання пов'язана презумп-ція про те, що громадянин завжди перебуває у місці свого проживання.

Акти громадянського стану. Громадянський стан особи визначається сукупністю фактів, які характеризують громадя-нина як суб'єкта цивільного права. Момент народження, уси-новлення, одруження, смерть, а також оголошення померлим породжують важливі наслідки, точне встановлення (закріп-лення) цих фактів зумовлює інтерес не тільки з боку окремих громадян, а й з боку держави. Так, виникнення та припинен-ня правоздатності пов'язано з моментом народження і мо-ментом смерті громадянина, одруження тягне за собою ви-никнення права спільної сумісної власності подружжя, а уси-новлення - відносини законного представництва і весь комплекс особистих і майнових прав та обов'язків, що вини-кають між батьками та дітьми.

Громадянський стан (правовий статус) - правове стано-вище конкретного громадянина як носія різних прав та обов'язків (політичних, майнових особистих та ін.) визна-чається фактами та обставинами природного і громадського характеру. Щоб дати відповідь на питання про громадянський стан громадянина, необхідно вказати факти, що індивідуалі-зують його (прізвище, ім'я, по батькові, громадянство, стать, вік), охарактеризувати правоздатність та дієздатність (цивіль-ну, трудову та ін.), сімейний стан.

Громадянський стан людей неоднаковий, оскільки суттєво різняться факти та обставини, що його визначають. Наприк-лад, громадянський стан людини у віці 16 років характеризу-ється тим, що вона, маючи цивільну правоздатність, дієздатна лише ^частково. Громадянський стан повнолітніх осіб також різний, оскільки одні з них перебувають у шлюбі, а інші ні, одні мають дітей (і відповідно права та обов'язки батьків), а інші ні.

Поняття громадянського стану може вживатися і в більш вузькому значенні, а саме в значенні правового становища гро-мадянина як учасника лише майнових відносин та особистих немайнових відносин, урегульованих цивільним правом. Саме тому фактам і обставинам, від яких залежить грома-дянсько-правовий статус громадян, надається величезне зна-чення і в інших галузях права, в зв'язку з чим доцільно роз-глядати їх в узагальненому вигляді і користуватися поняттям громадянського стану в широкому розумінні.

Саме для цього існують державні органи, які здійснюють реєстрацію актів громадянського стану, тобто дій, вчинків, які індивідуалізують людину, які є юридичними фактами і з якими закон пов'язує виникнення, зміну або припинення певних прав та обов'язків.

Звернемося до Закону України