Користування майном також є для власника одним з най-важливіших рушійних мотивів у набутті права власності, ос-кільки ця правомочність безпосередньо сприяє задоволенню його матеріальних, культурних і господарських потреб. Ко-ристування, як і володіння, власник може здійснювати само-стійно або спільно з іншими особами. Він має право вимагати усунення перешкод з користування своїм майном, захищати іншим чином це право. Іноді користування власністю можли-ве лише при додержанні громадянином тих чи інших спеці-альних умов. Так, для самостійного користування автомобі-лем, літаком чи іншим транспортним засобом треба мати від-повідне посвідчення на право керування, для експлуатації житлового будинку, деяких його комунікацій мають бути до-держані протипожежні та інші правила. Власник може бути позбавлений можливості, всупереч власній волі, користувати-ся своєю власністю, зокрема у разі арешту майна у зв'язку зі скоєнням злочину чи його засудженням до позбавлення волі.

Розпорядження є не менш важливим правом власника. Воно остаточно утверджує абсолютну владу громадянина над майном, дає можливість реалізувати цю владу шляхом тимча-сової передачі майна іншим особам або відчуження його за угодами продажу, дарування, заповіту тощо. У багатьох ви-падках без права розпорядження право власності взагалі було б позбавлене доцільності (наприклад, щодо права власності на грошові кошти). Реалізуючи свої грошові доходи, громадя-ни набувають у власність чи тимчасове користування майно, отримують необхідні послуги для задоволення своїх потреб. Завдяки праву розпорядження громадяни мають можливість здійснювати підприємницьку та іншу господарську діяль-ність. Як правило, лише власник може визначати юридичну чи фактичну долю належної йому речі.

Наділяючи власника максимально можливими повнова-женнями з володіння, користування розпорядження майном, законодавець водночас визначає певні загальні або спеціальні правила їх здійснення. Прикладом загальних правил, що встановлювалися законодавством соціалістичного періоду, була заборона громадянам одержувати від своєї власності "нетрудові доходи". Нині ця заборона не діє, оскільки гро-мадянам надано право одержувати прибутки та інші плоди від своєї власності будь-яким чином, прямо не забороненим за-коном. Зрозуміло, що використовуючи своє майно для систе-матичного одержання прибутків, громадянин зобов'язаний додержуватися правил, встановлених для підприємництва чи іншої діяльності суб'єктів цивільних правовідносин. Водно-час для нового законодавства ринкової орієнтації здебільшого характерне встановлення спеціального правового режиму здійснення правомочностей власника щодо окремих видів майна (валютних цінностей, зброї, земельних ділянок тощо).

Законодавство може встановлювати обмеження або забо-рони щодо ввезення в Україну, вивезення з України та тран-зит через її територію товарів та інших предметів деяких видів (ст. 51 Митного кодексу України). Так, Кабінет Міністрів Ук-раїни своєю Постановою від 11 вересня 1996 р. затвердив Пе-релік предметів промислового призначення, що застосову-ються у виробничій сфері, вивезення (пересилання) яких гро-мадянами України, іноземцями та особами без громадянства за межі території України забороняється.

Висновок

Приватна власність має незначну питому вагу в еконо-мічному житті держави. Хоча у процесі приватизації вона зростатиме, проте, враховуючи економічні та історичні умови розвитку України, ця форма власності навряд чи матиме найближчим часом вирішальне значення і зможе стати основою господарю-вання.

Суб'єктами права приватної власності в Україні є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства.

Іноземні громадяни та особи без громадянства користуються правами і несуть обов'язки щодо належного їм на території України майна однаково з громадянами України, якщо інше не передбачено законодавчими актами України. Так, іноземним громадянам та особам без громадянства земельні ділянки у влас-ність не передаються (ч. З ст. 11 Закону України "Про влас-ність").

Основою створення і примноження власності громадян є їхня праця. Громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємни-цької діяльності, вкладання коштів у кредитні установи, акціо-нерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадку-вання або укладення інших угод, не заборонених законом.

Об'єктами права приватної власності є житлові будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будин-ки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча ху-доба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.

Література: