спільною частковою власністю ( п. 2 ст. 17 ЗУ "Про власність", ст. 432 ЦК), але це майно (гараж) може належати їм і на праві спільної сумісної власності, якщо між ними про встановлення такої спільної власності було укладено письмовий договір. Разом з тим і в перелічених вище випадках, коли майно у відповідності із законом вважається належним вказаним в ньому особам на праві спільної сумісної власності, цим особам не заборонено письмовим погодженням встановлювати на дане майно режим спільної часткової власності. Зі сказаного повинен бути зроблений висновок, що учасниками спільної сумісної власності, в силу закону або письмового погодження між ними, можуть бути тільки фізичні особи, які звичайно знаходяться один з одним у визначеному особисто-правовому зв'язку.
2. Спільна часткова власність.
Спільна часткова власність може виникнути між громадянами, організаціями, а також між громадянами і організаціями. Юридичними підставами для цього можуть бути договори про сумісну і підприємницьку діяльність, придбання майна у спільну часткову власність внаслідок спадкування. Безпосередньо в Цивільному кодексі ст. 112-119 присвячені к правовому регулюванню відносин між учасниками права спільної часткової власності і їх дія переважно розрахована, на спільну часткову власність громадян, а застосування цих норм до спільної власності організації можливо лише у тієї, що не суперечить спеціальному закону та статутній діяльності організації.
Об'єктом спільної часткової власності являється майно, котре може знаходитись у власності суб'єктів цивільного права. Слід мати на увазі, що на теперішній час у власності фізичних осіб може знаходитись будь-яке майно, за винятком такого, яке відповідно закону не може належати їм на праві власності. Об'єктом спільної часткової власності за участю фізичних осіб можуть бути і різноманітні засоби виробництва, і цілісні майнові комплекси, і земельні ділянки. Зрозуміло, об'єктом спільної часткової власності при різному сполученні її учасників може виступати і рухоме майно. Однак на практиці частіше всього таким об'єктом являється нерухоме майно.
Володіння, користування та розпорядження майном, яке знаходиться у спільній частковій власності відбувається за згодою всіх її учасників. Вони мають право самі визначити порядок користування майном (наприклад, встановити послідовність користування річчю та інші умови). Якщо об'єктом спільної власності є житловий будинок, інша будівля, власники можуть визначити кому і якими саме приміщеннями слід користуватися в такій будівлі. Таким же способом учасникам спільної часткової власності надається можливість вирішити питання про продаж або інший спосіб розпорядження спільним майном. Питання володіння, користування і розпорядження майном у цих випадках вирішуються не за принципом більшості голосів, а за принципом одноголосся. Якщо спільна згода про порядок володіння, користування і розпорядження спільним майном не досягнута, то спір між учасниками спільної власності вирішується судом. Такі спори частіше всього виникають про порядок користування спільним будинком або іншою будівлею. При їх вирішенні судові органи, як правило, орієнтуються на розмір часток учасників спільної власності, і виділяють кожному з них в користування частину будинку (будівлі), яка відповідає розміру його частки у праві власності. Так, якщо особі належить 1/3 частка у праві власності, то і в користування йому виділяється 1/3 частина будинку (будівлі). Спільна власність може приносити певні доходи або потребувати певних витрат на її утримання. Кожен співвласник відповідно до своєї частки має право на доходи від спільного майна, відповідає перед третіми особами по зобов'язаннях, пов'язаних з цим майном, і повинен брати участь у сплаті відповідних податків і платежів, а також у витратах по утриманню і збереженню спільного майна. В принципі законодавець не забороняє співвласникам передбачити інший порядок розподілу вказаних обов'язків. Власнику спільної часткової власності надається право на оплатне чи безоплатне відчуження іншим особам своєї частки у спільному майні (шляхом укладення угод купівлі-продажу, дарування, міни, заповіту).
Набувачами такої частки можуть бути сторонні особи або інші співвласники. У цих випадках спільна власність не припиняється, оскільки відчужується не конкретна частина майна, а частка у праві спільної власності, тобто відбувається лише заміна суб'єкта цивільного правовідношення.
У законодавстві встановлено також деякі гарантії захисту прав співвласників, які не зацікавлені у відчуженні частки у спільній власності стороннім особам. Відповідно до ст. 114 ЦКУ при продажу частки у спільній власності сторонній особі решта її учасників має право привілейованої купівлі частки, що продається, по ціні, за якою вона продається, і на інших рівних умовах, крім випадку продажу з прилюдних торгів. Надання співвласникам права привілейованої купівлі викликане рядом обставин. Насамперед вони можуть бути самі зацікавлені у придбанні відчужуваної частки для задоволення своїх матеріальних і культурних потреб. Крім того їм далеко не байдуже, хто стане новим учасником права спільної часткової власності, як виконуватиме обов'язки по утриманню спільного майна, користуванню ним. Право привілейованої купівлі не застосовується при відчуженні частки шляхом укладення договорів дарування, довічного утримання, міни.
Законом встановлено також умови здійснення співвласниками прав привілейованої купівлі та наслідки їх недодержання. Так, співвласник-продавець зобов'язаний письмово повідомити решту співвласників про намір продати свою частку сторонній особі, вказавши ціну та інші умови продажу.
Якщо вони відмовляються від здійснення прав привілейованої купівлі або не здійснять свого права щодо будинків протягом місяця, а щодо іншого майна протягом 10 днів з дня одержання повідомлення, продавець має право продати свою частку будь-якій особі. Може статися так, що кілька співвласників виявить бажання придбати частку у спільній власності. Тоді продавець має право вибору покупця з числа цих співвласників (ч. 2 ст. 114 ЦКУ). Незгода співвласників із запропонованими