Шлюбно-сімейне законодавство надає подружжю рівні права на спільно нажите у період шлюбу майно. Це стосується і випадків, коли заробітна плата подружжя неоднакова за розміром. Більше того, чоловік і жінка мають рівні права на майно навіть тоді, коли один з них займався веденням домашнього господарства, доглядом дітей або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку (ч. 2 ст. 22 Кодексу про шлюб і сім'ю).

Важливе практичне значення має з'ясування питання про те, в який же момент виникає спільна сумісна власність на майно, придбане одним з подружжів. Сімейним законодавством такі відносини не врегульовані. Тому у таких випадках слід керуватися ЦК, у ст. 128 якого передбачено, що право власності у набувача майна за договором виникає у момент його передачі, якщо інше не передбачено законом або договором. Отже, з виникненням у одного з них права особистої власності за вказаними підставами автоматично виникає право спільної сумісної власності обох.

Що стосується заробітної плати (інших форм оплати праці), то в юридичній літературі з цього приводу висловлювалися різні погляди. Так, судова колегія у цивільних справах Верховного Суду УРСР у своїй ухвалі від 17 грудня 1975 р. вказала, що заробітна плата, премія, компенсація за невикористану відпустку, нараховані одному з подружжя, які не були одержані і не надійшли у бюджет сім'ї, є його особистою власністю. Таким чином, відповідно до судової практики спільна власність не може виникнути раніше одержання подружжям трудових доходів.

Сімейне законодавство не встановлює спеціального переліку майна, яке може бути спільною власністю подружжя. І у цьому, безумовно, немає потреби, оскільки подружжя, як і всі інші громадяни, є суб'єктами цивільних правовідносин. Отже, вони мають право мати у спільній власності все майно, яке взагалі може становити об'єкти власності окремих громадян, визначені законом. Зокрема, у спільній власності подружжя можуть бути грошові суми, паєнагромадження у житлових, житлово-будівельних, дачних, гаражних та інших кооперативах, жилий будинок, квартира, автомобіль, страхові суми за договором особистого страхування і належні подружжю грошові суми і майно за іншими зобов'язальними правовідносинами, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.

У ряді випадків певне майно підлягає спеціальному оформленню або реєстрації (жилий будинок, автомобіль, вклади у кредитних установах тощо, що здійснюється за існуючими правилами на ім'я одного з подружжя, Незважаючи на це, обсяг прав на таке майно у другого з них не зменшується.

Окремо законодавець виділяє серед спільного майна речі професійних занять подружжя (музичні інструменти, лікарське обладнання, комп'ютер тощо). Вони також є сумісною власністю подружжя, але при поділі майна суд може взяти цю обставину до уваги, залишивши їх тому, хто використовує їх у своїй діяльності, а другому присудити відповідну грошову компенсацію (ст. 26 Кодексу про шлюб і сім'ю). Не виключаються з числа об'єктів сумісної власності подружжя також кошти, виграні по грошово-речових лотереях, облігаціях державної позики тощо. Аналогічно повинно розв'язуватись питання про авторську винагороду, авторський гонорар, право на отримання яких виникло у період шлюбу, оскільки вони є різновидом трудових доходів.

У законодавстві передбачено випадки, коли дошлюбне або інше особисте майно одного з подружжя може стати їхньою спільною сумісною власністю. Такі наслідки настають за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особисте майно одного з подружжя у період шлюбу збільшилося внаслідок трудових чи грошових витрат другого. Проте одного лише факту проведення подружжям, наприклад, капітального чи іншого ремонту житлового будинку, придбаного до шлюбу, ще недостатньо для визнання його їх спільною власністю. Обов'язково необхідно встановити, що таке майно істотно збільшилося у ціні.

Крім спільного майна подружжя можуть мати особисте майно, що належить кожному з них окремо. У законодавстві воно визначається як роздільне. Так роздільною власністю подружжя є майно, яке належало кожному з них до одруження, а також отримане під час шлюбу в дар або у порядку спадкування (ст. 24 Кодексу про шлюб і сім'ю). До роздільного майна подружжя належать також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо) незалежно від того, що вони могли бути придбані у період шлюбу на спільні кошти, за винятком коштовностей і предметів розкоші (ст. 24 Кодексу про шлюб і сім'ю). Такі речі належать тому з подружжя, який використовує їх для своїх особистих потреб. При цьому коло речей індивідуального користування не підлягає розширеному тлумаченню.

Діюче законодавство не дає переліку речей, які слід відносити до коштовностей і предметів розкоші. Під ними слід розуміти особливо цінні речі, використання яких не зумовлене необхідністю у задоволенні звичних потреб громадян. Це можуть бути ювелірні вироби з коштовних металів, каменів, антикварні чи інші унікальні речі, вироби з матеріалів великої вартості. Безумовно, з підвищенням матеріального добробуту народу склад предметів розкоші постійно змінюватиметься. Однак цінності і предмети розкоші, використовувані одним з подружжя, можуть бути і його роздільною власністю, якщо вони були подаровані йому другим з подружжя чи іншими особами або придбані на особисті кошти.

Закон надає чоловікові і дружині рівні права на їхнє спільне майно. Розпоряджаються вони ним за спільною згодою. Чоловік і жінка як співвласники мають право здійснювати різні цивільно-правові угоди щодо спільного майна. При цьому учасникам таких угод необхідно додержуватись крім