Виникає запитання, в якій формі повинні укладатися угоди про створення спільної власності шляхом сприяння у забудові. Такі угоди, по суті, є договорами про сумісну діяльність, передбачену ст. 430 ЇДКУ. Оскільки для договорів про сумісну діяльність законодавство не встановлює особливої форми укладення, то тут повинні застосовуватися загальні правила про форму угод (усна або письмова). Однак, як правило, громадяни не укладають письмово угоди про спільне будівництво навіть тоді, коли це за законом необхідно. У таких випадках фактичний співзабудовник повинен подати докази про наявність угоди про створення спільної власності на забудову, а також про розмір допомоги основному забудовнику.

Здійснюючи право спільної часткової власності на жилий будинок, співвласники вправі укладати угоди про розподіл користування реальними частинами житлового будинку. При цьому вони повинні додержуватися правил ч. 2 ст. 113 ЦКУ про те, що забороняється такий порядок користування жилим будинком, за якого учаснику спільної частки власності виділяються у користування тільки непридатні для користування, проживання або підсобні приміщення (підвал, коридор, комора тощо). Розмір виділених у користування приміщень, як правило, повинен відповідати розміру часток у праві спільної власності громадян.

При неможливості досягнення такої відповідності можливі розбіжності між частками у праві спільної власності і розмірами конкретних приміщень за наявності згоди співвласників. При відсутності такої згоди спір вирішується судом. Якщо перепланування будинку неможливе відповідно до часток у праві власності, суд може винести рішення про виділення одному із співвласників у користування менших за розміром приміщень і присудження йому від інших співвласників грошової компенсації залежно від проведеного перерозподілу часток у праві спільної власності на житловий будинок.

Угоди співвласників про встановлення порядку користування житловим будинком укладаються з додержанням загальних правил цивільного законодавства. Проте, якщо учасники спільної часткової власності на житловий будинок за угодою між собою встановили порядок користування відособленими приміщеннями будинку (квартирами, кімнатами) відповідно до частки кожного, і таку угоду нотаріально посвідчено і зареєстровано у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів, то вона є обов'язковою і для особи, яка придбає частку у спільній власності на цей будинок (ст. 118 ЦК). Для здійснення можливих будівельних змін необхідне отримання дозволу виконкому місцевої Ради народних депутатів.

Значні труднощі виникають при вирішенні спорів про виділення часток у житловому будинку. Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму ВС України від 4 жовтня 1991 р. (з наступними змінами) при вирішенні справ про виділення в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, судам належить мати на увазі, що це допустимо, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом або є технічна можливість переобладнати приміщення в ізольовані квартири.

Якщо ж виділення частини будинку в натурі неможливе, суд може на підставі відповідного позову встановити порядок користування приміщеннями будинку. Це можливе також стосовно учасників спільної сумісної власності. При неможливості виділення частки в натурі або встановлення порядку користування ним власнику, що виділяється, за його згодою присуджується грошова компенсація. Враховуючи конкретні обставини, суд може і за відсутністю згоди співвласника, що відокремлюється, зобов'язати решту співвласників сплатити йому відповідну грошову компенсацію за належну частку з обов'язковим наведенням мотивів. Зазначеною Постановою подані й інші роз'яснення щодо здійснення права спільної власності на житловий будинок.

Громадянам можуть належати на правах власності, в тому числі спільної, квартири в багатоквартирних будинках, набуті в порядку приватизації, погашення паю членом житлового, житлово-будівельного чи іншого товариства, викупу наймачем квартири тощо. Тут можуть виникнути надзвичайно складні відносини спільної власності. Так, якщо всі квартири багатоквартирних будинків перебувають у власності окремих громадян, то одночасно виникає право спільної власності на загальнобудівельні конструкції такого будинку. Коли ж таких квартир одна або кілька, то може мати місце спільна власність між власником (співвласником) цих квартир і власником всього будинку. Більше того, в одному будинку одні квартири можуть належати власникам на праві спільної часткової власності, інші - на праві спільної сумісної власності. Наведені та інші можливі варіанти спільного здійснення права власності на квартири свідчать про складність даної категорії правовідносин. Тому при вирішенні питань, пов'язаних з цими правовідносинами, необхідно керуватися як загальними нормами цивільного законодавства, так і спеціальними актами законодавства, зокрема Правилами користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, типовим статутом товариства (об'єднання) власників квартир (будинків), статутами цих товариств.

б. Право спільної власності селянського (фермерського) і особистого підсобного господарства.

Громадянам надається право ведення сільськогосподарського виробництва, окрім суспільного сектору економіки, шляхом утворення самостійного селянського (фермерського) господарства, займатися різними видами індивідуальної трудової діяльності у формі так званих особистих підсобних господарств.

Фермерське господарство є основним родом занять громадянина і основним джерелом його прибутків. Утворення фермерського господарства, його правовий статус та припинення визначаються ЗУ "Про селянське (фермерське) господарство" та іншими законодавчими актами. Селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою і реалізацією.

Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку та інші родичі, які об'єдналися для роботи в цьому господарстві. Його членами не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють в ньому за трудовим договором. Селянське господарство може бути створено навіть однією особою. Після виконання,