У власності осіб, які ведуть селянське (Фермерське господарство, може бути різноманітне майно споживчого і виробничого призначення, необхідне для його функціонування і занять підсобними промислами. Майно цих осіб належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено угодою між ними (ст.16). Володіння, користування і розпорядження майном здійснюється членами селянського (фермерського) господарства за взаємною домовленістю (ст. 17). Однак поза увагою законодавця залишилися відносини щодо виділення і поділу майна, відповідальності членів господарства за борговими зобов'язаннями.

В Постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" з цього приводу було зазначено, що у випадку виходу із складу фермерського господарства одного чи кількох його членів, виділ їх частки в натурі не повинен позбавити господарство необхідного йому майна. У разі неможливості виділити їм частку в натурі виплачується грошова компенсація.

Особисте підсобне господарство ведуть члени колективних сільськогосподарських підприємств, робітники і службовці, для яких воно є джерелом допоміжних засобів отримання додаткових прибутків. Закон не передбачає конкретних ознак особистого підсобного господарства, та вимог щодо його спеціальної реєстрації. Таким чином, особисте підсобне господарство не набуває чітко окресленої організаційно-правової форми. Однак, якщо ведення особистого підсобного господарства містить ознаки підприємницької діяльності, то його члени мають дотримуватися законодавства про підприємництво.

Визначальною нормою для правового режиму майнових відносин членів підсобного господарства є ст. 17 (п. 1) ЗУ "Про власність", за якою майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. У нині діючому цивільному законодавстві відсутні спеціальні правові норми, які б регулювали майнові відносини в особистих підсобних господарствах. Тому при виникненні майнових спорів між членами такого господарства необхідно застосовувати загальні цивільно-правові норми про спільну власність (часткову і сумісну) та норми сімейного законодавства про майнові відносини подружжя та інших членів сім'ї. Відповідно ж до ст. 1 ЗУ "Про селянське (фермерське) господарство" цей Закон не поширюється на сільськогосподарську діяльність громадян, які ведуть особисте підсобне господарство, займаються індивідуальним і колективним садівництвом та городництвом.

Чинне законодавство не містить також переліку видів діяльності, якими можуть займатися члени особистих підсобних господарств. Однак у ряді випадків це можливо лише за наявності відповідної земельної ділянки. Земельним кодексом України передбачено право громадян України на одержання земельних ділянок у власність чи користування, зокрема, для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, традиційних народних промислів (ст. 6, 7, 58). В принципі ведення особистого підсобного господарства можливе і без надання для цього спеціальної земельної ділянки.

Водночас варто пам'ятати, що кожен з членів фермерського чи особистого підсобного господарства може мати і своє особисте майно, не пов'язане з веденням господарства, яке не підпорядковане правовому режиму спільності.

в. Особливості права спільної власності за участю організацій (юридичних осіб)

До прийняття Закону про власність в СРСР, ЗУ "Про власність", як вже зазначалося, виникнення спільної власності за участю організацій (юридичних осіб) було обмеженим. Малорозвиненим було і правове регулювання таких відносин. У ЦКУ їх регулюванню безпосередньо кілька статей (ст.ст. 112-117, 430- 4344), відповідно до яких не могла виникнути спільна власність між організаціями, які володіли майном на праві оперативного управління. Найпоширенішою правовою підставою створення спільної власності було укладення договору про сумісну діяльність (ст. 430 ЦКУ), за яким сторони зобов'язуються спільно діяти для досягнення господарської мети щодо будівництва і експлуатації міжколгоспного або державно-колгоспного підприємства чи установи, водогосподарських споруд і пристроїв, шляхів, спортивних споруд, шкіл, родильних, жилих будинків тощо. Правовий режим майна міжгосподарських підприємств і виробничих об'єднань визначався переважно спеціальним законодавством, наприклад, Типовим положенням про кооперативно-державну і державно-кооперативну організацію в системі Держагропрому СРСР. Нині такі підприємства реформуються шляхом приватизації державної частки.

Міжгосподарські підприємства (організації), маючи статус юридичної особи, розпоряджалися майном лише у межах своєї спеціальної правоздатності. Такі підприємства не є суб'єктами права власності, а тому не вправі були розпорядитися належним майном у цілому, оскільки це означало б, по суті, ліквідацію спільної власності. При припиненні діяльності міжгосподарського підприємства його майно ділилося у відповідних частках між усіма учасниками. Виробничі і агропромислові об'єднання мали права юридичної особи і здійснювали свою діяльність на основі майна, внесеного колгоспами і радгоспами на умовах права оперативного управління. Одночасно колгоспи і радгоспи зберігали свою економічну і юридичну незалежність. Певний час найпоширенішою формою об'єднань колгоспів і радгоспів були агропромислові об'єднання - так звані РАПО. Проте така форма об'єднань виявилась малоефективною, у зв'язку з чим колгоспам, радгоспам та іншим їхнім учасникам було надане право вільного виходу з них, що фактично призвело до їхньої ліквідації.

В ході економічних реформ в Україні були зняті політичні і правові перешкоди на шляху створення більш ефективних форм співпраці підприємств різних форм власності та виробничої кооперації. Правовою підставою для цього служить, зокрема, ст. З ЗУ "Про власність", якою передбачається об'єднання майна громадян, юридичних осіб і держави, та утворення на цій основі змішаних форм власності, у тому числі власності сумісних підприємств за участю українських та іноземних юридичних осіб і громадян. У цих випадках між юридичними особами може виникнути як спільна часткова, так і спільна сумісна власність на певне майно.

В ринкових умовах переважною формою підприємства стають різноманітні господарські товариства, створені