засновниками (юридичними особами, громадянами). Відповідно до установчого договору вони формують за рахунок власних коштів, техніки, устаткування та іншого майна статутний фонд, що стає власністю цього господарського товариства. Однак, втрачаючи право власності на майно, передане до статутного фонду, засновники водночас набувають відповідні корпоративні права.
У разі виходу засновника (учасника), наприклад, з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді. На його вимогу та за згодою товариства вклад може бути повернений повністю або частково в натуральній формі (ст. 54 ЗУ "Про господарські товариства"). Тобто можливі випадки, що засновник (учасник) товариства може знову набути у власність майно, передане ним до статутного фонду.
І все-таки найбільш простою і розповсюдженою формою об'єднання юридичними особами діяльності і майна є договори про сумісну діяльність, якими сторони визначають умови виникнення та здійснення права спільної власності. Нерідко з цього приводу між ними можуть виникнути спори.
ВИСНОВОК.
З вищевикладеного можна зробити висновок, що в умовах становлення правової системи України більш-менш врегульованими виявились відносини лише спільної часткової власності (за винятком спільної сумісної власності подружжя), яким у Цивільному Кодексі України безпосередньо присвячені декілька статей, а також окремо в ньому врегульовано сумісну діяльність, для здійснення якої учасники створюють спільну власність. Правове регулювання спільної власності може мати ті чи інші особливості, зумовлені призначенням того чи іншого об'єкту, складом або характером зв'язків учасників спільної власності.
Право спільної власності - це право двох або більше осіб на один об'єкт.
Інститут права спільної власності має велике значення. З його допомогою для громадян створюються кращі умови для задоволення матеріальних і соціально-культурних потреб, раціонального використання сімейного бюджету, зміцнення сімейно-трудових зв'язків і товариських взаємин, а також отримання трудових доходів. Право спільної власності відкриває кращі перспективи і для юридичних осіб, сприяючи підвищенню ефективності виробничо-господарської діяльності, економії коштів і ресурсів. Закон України "Про власність" зняв обмеження щодо виникнення спільної власності. Відповідно до ст. 3 цього Закону допускається об’єднання майна, яке перебуває у власності громадян, юридичних осіб і держави, та утворення на цій основі змішаних форм власності, у тому числі власності сумісних підприємств з участю іноземних юридичних осіб і громадян. Об’єднане майно може належати на праві спільної або часткової сумісної власності одночасно кільком особам, незалежно від форм власності.
Використана література:
1. Цивільний Кодекс України;
2.Кодекс про шлюб та сім'ю;
3. Боброва Д.В., Дзера О.В., Кузнецова Н.С, "Цивільне право України", частина 1, Київ, 1997 р.;
4. Пушкін А.А., Самойленко В.М. "Гражданское право Украині", Харків "Основа", 1996 г., частина 1;
5. ЗУ "Про господарські товариства";
6. ЗУ "Про власність".