По третє, в цьому підході можна побачити вплив школи юридичного позитивізму, що зародилася в першій третині XIX ст., згідно з положеннями якої право є продуктом держави.

Останнім часом нарівні з цією домінуючою думкою серед вчених з’явилися небезпідставні спроби обгрунтувати виникнення права раніше за державу. Вони базуються на тому, що право виникає не тому, що є держава, а тому, що певні суспільні відносини, потреби, інтереси не можуть бути виражені, структуровані, реалізовані нормально поза і крім правових форм. Вони є об'єктивною й історично-логічною причиною виникнення, існування і функціонування права.

Право настільки складне явище, що воно не може маги тільки одну причину, наприклад, економічну. Для його виникнення об'єктивно необхідні ще ряд причин і умов соціальною, духовного, політичного, ідеологічного характеру, а також необхідний «матеріал», з якого «робиться» право, - воля, інтереси, мотиви, цілі, ідеї, цінності. Держава цей матеріал обробляє, систематизує, «підганяє», «шліфує», тобто придає йому потрібної форми і визначає його юридичну силу. Але «матеріал» цей був ще до виникнення держави, тому розглядати проблему походження права пропонується як проблему походження «архаїчного права», по суті першого типу права, що являє собою звичаєве право періоду додержавної епохи.

Ця точка зору базується не тільки на певних теоретичних конструкціях, але і на історико-правових дослідженнях. Мається на увазі праця шведського вченого Е.Аннерса «Історія європейського права», в якій феномен права розповсюджується на родовий лад суспільства, де діє т.зв. «примирливе право» . Свої дослідження з цієї проблеми він присвятив північногерманським народам часів середньовіччя, але без уваги не залишив і «архаїчні правові культури» найдавніших часів і країн, до розгляду яких ми і переходимо.

З часу свого виникнення право тісно пов'язано з історією суспільства, відображає спільні риси й особливості його соціального, економічного, політичного і духовного розвитку [12; 62-63].

Таким чином, треба сказати , що держава та право нерозривні у своїй генезі, і держава по суті є першопричиною права. Феномен взаємозв’язку держави і права осмислюється стосовно сучасної дійсності багатьох країн світу. Досить широким розповсюдженням положення марксистської доктрини, згідно з якою поява держави і права зумовлена диференціацією суспільства на класи при переході людства від економіки привласнюючого характеру до економіки виробляючої. Тим самим розкол суспільства на класи виступає загальною причиною виникнення держави і права. В цьому підході можна побачити вплив школи юридичного позитивізму, що зародилася в першій третині XIX ст., згідно з положеннями якої право є продуктом держави.

1.2. Спільні риси та особливості права стародавніх країн

З часу свого виникнення право тісно пов'язано з історією суспільства, відображає спільні риси й особливості його соціального, економічного, політичного і духовного розвитку.

Структура станово-кастових суспільств, яким було і давньосхідне суспільство, прямо і відкрито закріплювалася правом, а держава, що впливала на визначення змісту права, виражала і захищала інтереси привілейованих станів або каст. Тому серед найважливіших загальних рис права давньосхідних країн слід назвати:

По-перше, те що воно було багатоступеневим внаслідок особливої ієрархічної структури, де розрізнювалися виші, менш високі за соціально-правовим становищем, нижчі, непривілейовані, нарешті, безправні стани, кожен з яких мав особливий правовий статус. Право тою часу відкрито закріплювало соціальну нерівність, що виявлялося передусім у приниженому становищі рабів. Незалежно від того, чи міг раб мати сім'ю або володіти в інтересах господаря тим або іншим майном, на Сході він виступав як річ і у такому статусі розглядався діючим правом.

По-друге, основним принципом реалізації давньосхідного права була законопослушність (законопокірність), тобто відповідність поведінки кожного члена суспільства статусу свого стану, дотримання заборон, беззастережне виконання наказів вдати. Опорою законопокірності часто були традиції, релігійно-стичні норми, але право становою суспільства завжди було зобов'язуючим наказом, даним зверху: правителем, його чиновниками, церквою, богом, господарем тим. хто був наділений владою.

По-третє, право Стародавнього Сходу нерозривно пов'язано і релігією і релігійною мораллю. Правова норма тут, за рідкісним винятком, мала релігійне обгрунтування. Правопорушення - це одночасне порушення норми релігії і моралі.

По-четверте, основним джерелом прана давньосхідннх держав протягом віків залишалися звичаї, які, будучи продуктом громадської творчості, протягом трипалого часу не записувалися, а зберігалися в усній традиції і пам'яті одноплемінників. Це знайшло відображення у тому, що майже у всіх пам'ятках давньосхідного права можна знайти посилання на древніх мудреців священних авторитетів, які охороняли звичаї. Норми права спиралися на сталі Зразки поведінки, то склалися в минулому, орієнтувалися на них. Звичай, що наповнюється новим соціальним змістом, санкціонований державою, залишався основним джерелом прала і тоді, коли з'явилися письмові документи.

По-п'яте, писане право країн Стародавнього Сходу було ще незавершеним. Перші пам'ятки права в основному закріпляли найбільш поширені звичаї, сталу судову практику. З цим пов'язані їх неповнота. Нерозробленість ряду інститутів і норм, їх казуїстичний характер, бо правова норма фіксувалася не в абстрактній формі, а у вигляді конкретною випадку. У правових системах, що формуватися в давньосхідннх суспільствах, які повільно еволюціонували, знайшли відображення норми старого родового ладу, наприклад, передбачення колективної відповідальності членів сім'ї або навіть усіх членів сусідської общини за проступки, скоєні очним з них. кровної помсти, самосуду, галіону. Поява майнових, станових, професійних і інших відмінностей привели по прямого перекручення в нормах давньосхідного права ідеї первіснообщинного ладу про рівність (еквівалентність). Ці норми виходили ; того, що ціна крові