По-шосте, спільні традиційні риси давньосхідного права визначалися точною мірою трипалим існуванням у країнах Стародавнього Сходу було ще незавершеним соціальних форм, як община, велика патріархальна сім'я. У всіх нормах давньосхідного шлюбно-сімейного і спадкового права простежуються, наприклад, такі традиційні риси, як підлегле, принижене становите жінок, дітей в патріархальній сім’ї, нерівність спадкових прав жінок і чоловіків та ін.

По-сьоме, в давиьосхідиому праві відсутнє ще уявлення про галузі права, про чіткі відмінності злочинів від приватних правопорушень. На перший погляд, правові документи Стародавньою Сходу викладені не тільки безсистемно, але і без будь-якої внутрішньої логіки. Але внутрішня логіка викладу норм у них правових пам'ятках присутня. Вона визначається або релігійними концепціями про тяжкість, гріховність тієї іншої поведінки людини в Вавилоні і в Китаї або релігійною концепцією світобудови, станово-варнового розподілу в Індії.

Характерною особливістю права давньосхідннх країн Стародавнього Єгипту - країни «поголовного рабства», засилля адміністративно-командного царського трату, з його доведеними до абсолюту контрольно-регулюючими функціями, являлось те, що не було створено навіть умов для загальних уявлень про правоздатність, правовий статус особи.

Найважливішою особливістю давньоєгипетського права є обгрунтування його правових норм. Основи права при фараонові, що займав положення богоподібного самодержця, грунтувалися на його, фараона, особистій волі. Але в той же час правові норми тієї епохи виправдовувалися тим, що існував загальний принцип - обвинувачення і контробвинувачення повинні бути рівноцінні. Тут має місце характерне для багатьох правових систем прагнення мотивувати правові норми відповідно до етичної норми, в основу якої було покладено принцип рівності (т.зв. «принцип еквівалентності»), який виражався у формі вимоги справедливості і законності. У древніх єгипетських правових джерелах є чітко виражені формулювання, наприклад, принципу ретельної перевірки відповідності позовів, що взаємно пред'являються. Даний принцип був представлений в символічній формі у вигляді двох урівноважених чаш ваги. Таким чином, спочатку типово єгипетський символ пізніше (в античну епоху) сприймався як алегоричне зображення ідеї справедливості і навіть сьогодні він, як і раніше, продовжує відігравати ту ж роль.

Особливим у праві єгиптян того часу є також те що:

я)їх т.зв. «карне право», в порівнянні з таким у ассирійців і вавилонян відрізнялося м'якістю і тільки в обмеженій мірі вираженим принципом помсти: життя за життя, око за око, зуб за зуб. принципом, який домінує в клинописних текстах сучасною йому близькосхідною права;

б) жінка в переважній більшості випадків володіла тими ж правовими можливостями, що і чоловік.

Для Стародавнього Вавілону характерна досить рання поява письмовою законодавства, що було обумовлено особливими умовами становлення і розвитку держави; досить раннім розвитком товарно-грошових відносин, внутрішньої і зовнішньої торгівлі; меншою ніж в інших країнах Стародавнього Сходу, залежністю від релігії.

У Стародавньому Китаї і релігія, і право спочатку відкидали ідею рівності людей, виходили з визнання відмінностей між членами китайського суспільства залежно від статі, віку, місця в системі родинних відносин і соціальній ієрархії. Тут виключалося створення передумов не тільки для розвитку «громадянською» суспільства, приватної власності, суб'єктивних прав і свобод, але і приватного права як такого. Китайське традиційне право це передусім карне право, що включало норми шлюбно-сімейного. цивільного права, порушення яких спричиняло за собою карне покарання [12; 63-66].

Таким чином, серед найважливіших загальних рис права давньосхідних країн слід назвати:

По-перше, те що воно було багатоступеневим внаслідок особливої ієрархічної структури.

По-друге, основним принципом реалізації давньосхідного права була законопослушність (законопокірність).

По-третє, право Стародавнього Сходу нерозривно пов'язано і релігією і релігійною мораллю.

По-четверте, основним джерелом прана давньосхідннх держав протягом віків залишалися звичаї.

По-п'яте, писане право країн Стародавнього Сходу було ще незавершеним.

По-шосте, спільні традиційні риси давньосхідного права визначалися точною.

По-сьоме, в давиьосхідному праві відсутнє ще уявлення про галузі права.

Найважливішою особливістю давньоєгипетського права є обгрунтування його правових норм.

1.3. Джерела права Стародавніх країн

Найдавнішими джерелами права давньосхідних країн були звичаї. Але як свідчать історичні джерела, окремі письмові правові пам'ятки, що збереглися до наших часів, датуються III - II ст. до н.е.

Джерела права Вавилону. Якщо дотримуватися хронології, то в першому ряду тут стоять «Закони Хаммурапі» нари Вавилона, який надавав великого значення «законодавчій діяльності». Спроба кодифікації вавилонського права була зроблена Хаммурапі на початку його правління, але збірник, що дійшов до мас, відноситься до кінця його царювання.

Давньоєгипетські та давньоєврейські пам’ятки права. 3 інших давньосхідних царів, можна відзначити єгипетського фараона Рамзеса //, піл час царювання якого (XIII ст. до н.е.) з'явився «закон», зміст якого було направлено на зміцнення єгипетської армії, закріплення соціальної організації суспільства і бюрократизацію державного апарату.

До цього ж часу відносять виникнення староєврейського права. Напівлегендарний пророк Мойсей, з ім'ям якого пов'язується початок освоєння євреями Палестини, в XIII ст. до н.е. склав релігійні заповіді і перші закони. Реальна більшість приписаних Мойсею правових розпоряджень, що ввійшли в старозавітні книги Біблії «Исход» і «Левіт», з'явилися н Іудейському царстві в ІХ-VII ст. до н.е.

Древні правила, приписані в Біблії пророку Мойсею, встановлювали організацію староєврейського суспільства на суворій і вузьконаціональній основі. Єврейська община формувалася як замкнений соціальний організм, пов'язаний загальними традиціями, релігійними правилами і, головне, особливими відносинами з Богом, недоступними іншим народам.

Основою всього староєврейського права стали так звані Десять заповідей, (згідно з Біблією, передані через Мойсея єврейському народу прозрінням. Заповіді стали принципово новим словом в історії права: вперше оформилися не казусні, а загальні правила правової поведінки, хоч і значною мірою релігійні за змістом. Заповіді умовно містили