Враховуючи зростання міжнародно-правових аспектів сучасної науки та вищої юридичної освіти, юридичний факультет розвиває співробітництво з провідними центрами правничої думки світу (Німеччини, Франції, Голандії, Великобританії, США, Канади, Російської Федерації, Казахстану, Узбекистану, Республіки Бєларусь, Польщі, Чехії, Кіпру та ін.). Обмін накопиченим досвідом та відповідною інформацією дозволяє краще зрозуміти процеси зростання етнонаціональних чинників у розвитку сучасних держав, особливості правового опосередкування історико-суспільних правовідносин і прогресивних перетворень у державотворенні та механізми правового регулювання у різних країнах. Міжнародне співробітництво факультету зумовлюється також тим, що процес правничої освіти тісно пов`язаний із вдосконаленням не тільки національного законодавства, а й міжнародного права, із доцільністю імплементації норм і принципів останнього, із його гармонізацією, особливо в галузі забезпечення основних прав і свобод людини в системі українського права і законодавства.

Впровадження нових прогресивних технологій у навчальний процес пов`язано з відповідною матеріальною базою. Факультет має сучасні комп`ютерні класи, лінгафонний кабінет, сектор видавничого, технічного, інформаційного та методичного забезпечення. Активно впроваджуються прогресивні телекомунікаційні засоби, систематично поповнюється бібліотечний фонд.

На факультеті ініціативно функціонує студентське самоврядування. Традиційними стали широко відомі поза межами університету Дні юридичного факультету, вшанування ветеранів факультету, учасників та ветеранів війни і праці, Жіночого свята, посвяти у студенти та випуски студентів юридичного факультету, національного професійного свята - Дня юриста, проведення передноворічних "вогників", вшанування ювілярів факультету та Дні правничої кар'єри.

У липні 1998 року вперше за всю історію факультету затверджено Положення про юридичний факультет як навчальний, науковий і культурно-освітній осередок Київського національного університету імені Тараса Шевченка, визначено його структуру, предмет діяльності, систему органів управління та самоврядування, основні форми господарської діяльності та принципи функціонування у нових соціально-економічних умовах, розроблено та легалізовані основні символи факультету, форми матеріального та морального стимулювання студентів, аспірантів, докторантів, професорсько-викладацького складу та допоміжного персоналу.

РОЗДІЛ 2 СТАНОВЛЕННЯ ЮРИДИЧНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ І СУЧАСНІСТЬ.

В Україні зростає інтерес до німецької юридичної освіти: збільшується число українців, які набувають правничий досвід (освіту, проводять дослідження тощо) у ФРН, на українському ринку юридичної освіти конкретизується інтерес до зразкового досвіду німецького освіти, утверджується розуміння того, що юридична освіта - це один із визначальних чинників стабільної правової системи.

Відтак доречно висвітлити історію та сучасність, основи правового регулювання, форми та зміст, проблеми юридичної освіти в ФРН, порівнявши ці аспекти з відповідними в Україні. Підвищать цінність порівняння деякі оцінки, дані з огляду на відповідний американський досвід. Узагальнені результати порівняння у спрощеній формі викладено поаспектно у таблиці, що завершає цей матеріал.

ЮРИДИЧНА ОСВІТА: ІСТОРІЯ І СУЧАСНІСТЬ

На відміну від України юридична освіта в Німеччині має більш давню історію. Юридичні факультети у складі університетів на теренах України, за винятком найдавнішого Львівського університету (1661), з’явилися в основному в XIX ст. – це юридичні факультети у Харкові (1805), Києві (1835), Одесі (1865), Чернівці (1875). Перші німецькі юрфаки постали набагато раніше. Так, найстаріший з них – у Гайдельберзі – було засновано 1385 р.

Традиційно підготовка юристів в Німечинні здійснюється за моделлю судді. Університетська підготовка в такому процесі - лише частина багатоскладового процесу. Як сьогодні, так і в минулому. "Монополія" органів юстиції на провідну роль у підготовці майбутніх правників закріпилася в Пруссії, й в значній мірі збереглася й донині.

Так, наприклад, згідно з положенням Верховного суду Пруссії 1555 р. претенденту на іспит на посаду судді слід було закінчити 5-ти річне університетське навчання і мати практичний досвід. У XVIII ст. у тій же Пруссії кандидат на судову мав представити відповідний університетський документ, яким засвідчувалася його „старанність і хороша поведінка”, бути „матеріально забезпеченим” (логіка: щоб не утруднювати себе та інших в процесі підготовки) та довести належність своєї поведінки.

Виконавши ці передумови, кандидат одержував статус „аускультатора” й вивчав право (передусім процесуальне та місцеве) на практиці в певній судовій установі. На цьому процес підготовки не закінчувався. Йому додатково слід було ще пройти 4 річну практику в якості референдарія ((Referendar)) статус, який існує донині). Й лише після цього він набував право складати посадовий іспит у найвищому суді (Берліні).

Призначення на судові посади залежало від результатів іспиту: ті, хто одержали кращі, призначалися на вищі й краще оплачувані посади, посередні ставали так званими „комісарами юстиції” та „державними адвокатами”, а невдахи - обіймали посади секретарів, архівних працівників й т. п.

У кінці XIX ст. в об’єднаній Німеччині епохи Бісмарка було законодавчо закріплено дворівневу систему університетсько-практичної підготовки правників, яка збереглася (але не без видозмін та експериментів) донині.

Примітно, що становлення юридичної освіти та науки в Російській імперії пов’язане з німецьким вченими. Вони, приїхавши на запрошення властей, згодом стали першими руськими професорами права. Невипадково відтак й руські студенти XIX – поч. XX ст. їхали вивчати право до Німеччини. Вони або здобували „докторські” ступені, готуючись до професорства, або проходили повний курс навчання. Останнє – часто через не можливість це зробити вдома. Так, свого часу в Німеччині навчалися, серед інших, П. Г. Редкін (1808–91), П. І. Новгородцев (1866–1924), Є. В. Спекторський (1875–1951), С. С. Дністрянський (1870–1935), Б. О. Кістяківський (1868–1920).

Німецькі навчальні заклади