Перша та друга світові війни внесли свої корективи. Фашистський режим практично зруйнував правову державу в Німеччині, істотно деформувавши тогочасний зміст юридичної освіти та професії. У повоєнні роки наука, тим більше науковий обмін досвідом, були підпорядковані ідеологічним законам. Початок 90-их рр. ХХ ст. – об’єднання Німеччини, постання незалежних держав на теренах СРСР – кардинально змінює ситуацію. Жвавішає інтерес до німецької юридичної освіти та правової системи загалом. Німецькі університети відкривають двері й українським студентам, німецькі організації на конкурсних засадах надають сприяння. Німеччина знову гостинно приймає українців.

ПРАВОВІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ЮРИДИЧНОЮ ОСВІТОЮ

Як в Україні, так і в Німеччині держава врегульовує питання вищої юридичної освіти. Втім у Німеччині її зміст і форми освіти більш чітко регламентовані (на законодавчому рівні), а сама система знаходиться під значним впливом органів юстиції. Питання юридичної освіти – справа державна. Про це опосередковано свідчить й той факт, що, на відміну від України, в Німеччині – усі юридичні факультети (їх 44) університетів були й залишаються у державній власності (діє лише один приватний заклад).

В Україні і Німеччині держава виконує функцію контролю за якістю юридичної освіти; але здійснюється це не однаково. Якщо в Німеччині, умовно кажучи, контролюється швидше результат, то в Україні – процес. У нас контроль зосереджується на процедурі ліцензування та акредитації юридичних навчальних закладів, здійснюваних Міністерством освіти та науки України (МОН). У Німеччині якість юридичної освіти "перевіряється" суворими державними іспитами, адміністрованими органами юстиції, в Україні – держіспитами університетів. У Німеччині випускник – це лише претендент у юристи, тоді як в Україні – юрист.

У Німеччині стандарти юридичної освіти запроваджені на федеральному рівні та конкретизовані й реалізовуються – на земельному. Правові основи юридичної освіти встановлені Федеральним законом про „Про суддів”, яким визначаються в загальних рисах зміст кожного етапу освіти. Передбачено двоетапну систему підготовки: перший – навчання в університеті (як правило, 4 р. або менше (в дійсності – 4,5–6 р.) та другий – підготовча служба - референдаріат (2 р.). Кожен з них закінчується складанням державного іспиту. Предмети поділяються на обов’язкові, які студенти зобов’язані вивчати, та вибіркові, які вони обирають за бажанням (спеціалізацією). Обов’язковим є вивчення цивільного, кримінальне, публічне і процесуальне право, а також тих дисциплін, які стосуються європейського права, юридичної методології, філософських, історичних і соціальних засад права. Вибіркові дисципліни слугують для поглибленого вивчення пов’язаних з ними обов’язкових дисциплін.

За федеральним законом землі вправі регулювати деякі питання юридичної освіти. Зокрема питання продовження строків і розподілу стажування, організації держіспитів, роботи професорсько-викладацького складу і академічних вимог до студентів. Ці та інші питання врегульовані законами й підзаконними актами земель й університетськими положеннями. Відтак студенти орієнтуються як на федеральні, так і на земельні й університетські нормативи, яких їм слід додержуватися.

Відповідальність за регулювання юридичної освіти розподіляється між відносно незалежними університетами та правництвом, зокрема органами юстиції. Це яскраво демонструється на прикладі випускних держіспитів. Їх два. Обидва іспити, перший – теоретичний, другий – більш складний, практичний – адмініструють і оцінюють органи юстиції відповідної землі. Впроваджена 2002-2003 рр. реформа дещо змінює ситуацію – на загальну оцінку першого іспиту нині також визначають результати університетських оцінок. Таким чином врівноважується відповідальність між університетами та органами юстиції за оцінювання першого іспиту (читай: якість університетського навчання). Крім того, студентам надається можливість більше зосередитися й на вибраних предметах (спеціалізації), а не лише на обов’язкових, з якими їм, можливо, не доведеться стикатися на практиці.

Повертаючись до питань української юросвіти, відзначимо, що остання – у стані трансформації та розбудови. Схвалена Програма розвитку юридичної освіти в Україні на період до 2005 р. має на меті “вдосконалення системи юридичної освіти, приведення її у відповідність до світових вимог, створення умов для задоволення потреб громадян у сучасній юридичній освіті та реалізацію права на працю за здобутою спеціальністю, повне забезпечення потреб органів державної влади, правоохоронних органів, інших сфер юридичної практики у фахівцях-юристах”. Передбачалося провести заходи у трьох напрямах: прогнозування потреби в юридичних кадрах і оптимізація мережі вищих навчальних закладів, зміст юридичної освіти, післядипломна освіта юристів. Програма прагматична. Будемо чекати результатів її виконання та аналізувати наслідки. На разі розбудова української юросвіти продовжується і ми звертаємося до іноземного досвіду, порівнюємо.

Загалом німецький підхід – це щось усереднене між українським, де по суті юрзаклади відповідають за якість юридичних кадрів, та американським, де за це відповідають органи правосуддя, влаштовуючи жорсткий кваліфікаційний іспит майбутнім правникам.

ВІД АБІТУРІЄНТА ДО ПРАВНИКА

Про те, що українська юросвіта трансформується яскраво свідчить зміна системи освітньо-кваліфікаційних рівнів (ступенів освіти). У додаток до традиційної градації рівнів — молодший спеціаліст і спеціаліст — додано ті, які поширені на заході. Загалом нині градація виглядає так: молодший спеціаліст, бакалавр (обидва надають заклади І-ІІ рівня акредитації), спеціаліст, магістр (ІІІ-IV). (Абітурієнтам слід звернути увагу на рівень акредитації навчального закладу.)

У Німеччині, для