яка відповідно до законодавства використовує найману працю”.
Законом України від 20 березня 1991 р. ст. 21 КЗпП була доповнена ч. 3, в якій уводилось поняття „контракт” як особли-ва форма трудового договору. Цей термін з'явився разом з прийняттям Закону колишньо-го Союзу РСР від 4 червня 1990 р. „Про підприємства в СРСР”.
У контракті строк його дії, права, обов'язки та відповідаль-ність сторін (в тому числі матеріальні), умови матеріального за-безпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватись угодою сторін. Але при цьому зроблено застереження, що сфера застосування контракту визначається законами України.
З цього доповнення ст. 21 КЗпП випливає низка висновків. По-перше, в трудовому законодавстві України вжито новий тер-мін „контракт”. Цей термін не несе в собі відмінного від договору змісту, бо, виходячи з етимологічного його значення, конт-ракт - це договір.
По-друге, закон наголошує, що контракт становить собою особливу форму трудового договору. В філософському розумін-ні формою визнається зовнішня оболонка явища. Трудові дого-вори можуть мати усну або письмову оболонку. Але й раніше трудові договори в деяких випадках укладалися у письмовій формі, наприклад при організованому наборі працівників, про роботу з особливими природними географічними і геологічними умовами, умовами підвищеного ризику для здоров'я тощо. Ці договори не становлять собою особливої форми трудового дого-вору, а є його окремим видом. Зазначення в ст. 21 КЗпП, що контракт становить собою особливу форму трудового договору, на мою думку, є помилковим. На те, що контракт - вид трудо-вого договору, а не його особлива форма, звертали увагу й окре-мі науковці.
По-третє, контракт є строковим трудовим договором. Він укладається на виконання як роботи, що носить строковий ха-рактер, так і роботи, що носить постійний або у будь-якому випадку тривалий характер. Але, будучи строковим трудовим договором, контракт не створює особливої форми трудового договору. Ні строк договору, ні його письмова форма не ство-рюють контракту. Цей висновок підтверджується постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 1994 р. № 779, якою встановлено, що трудові договори з працівниками, діяльність яких пов’язана з державною таємницею, укладаються у пись-мовій формі. Постанова не вимагає, щоб такі договори уклада-лись на певний строк, тому вони не названі і не є контрактами у розумінні ст. 21 КЗпП.
Виходячи з принципу добровільності оформлення трудових відносин, сторони при укладенні трудового договору можуть досягти угоди про різні види оформлення трудових відносин: як трудовий договір, так і контракт, навіть у випадку, коли сфера застосування контракту на дану категорію працівників не по-ширюється. Тому я підтримую думку, що контракт може за-стосовуватись на підприємствах з новими формами організації та оплати праці - на орендних, акціонерних, кооперативних і спільних підприємствах, в господарських товариствах, на при-ватних підприємствах, тобто там, де суб'єкти мають більшу са-мостійність в питаннях організації та стимулювання праці.
Але підкреслю, що при наявності спільної згоди сторін на укладення контракту як виду трудового договору. Відмова пра-цівника від укладення трудового договору в формі контракту, коли законодавством для даного випадку не передбачена обо-в'язковість цієї форми, не може бути підставою для відмови в укладенні трудового договору взагалі, тому може бути оспорена до суду в порядку ст. 22 КЗпП.
Трудовий договір впливає на динаміку трудових відносин, породжуючи їх, змінюючи чи припиняючи. Він визначає і обсяг кореспондуючих прав та обов'язків сторін (виконувати роботу, виплачувати заробітну плату), регулює поведінку сторін при здій-сненні трудових відносин (дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку, забезпечувати належні умови праці).
За допомогою погодженого з власником або уповноваженим ним органом волевиявлення і самозобов'язання працівника аб-страктні права і обов'язки, що випливають з права на працю, перетворюються на конкретні права і обов'язки з трудових від-носин між працівником і власником підприємства або уповно-важеним ним органом чи фізичною особою.
2. Сукупність умов, які визначають взаємні права і обов'язки сторін, становлять зміст трудового договору. Такі умови можуть визначатись законодавчими або іншими нормативними актами і встановлювати, наприклад, мінімальний розмір заробітної плати, мінімальну тривалість трудової відпустки, максимальну трива-лість робочого часу тощо. Одночасно значна кількість умов тру-дового договору визначається сторонами трудового договору при його укладенні.
Умови трудового договору можуть бути обов'язковими (їх ще називають необхідними) і факультативними (додатковими). Обов'язковими (необхідними) умовами вважаються такі, без яких трудовий договір не може бути визнано укладеним. До них слід віднести взаємне волевиявлення сторін про прийняття - влаш-тування працівника на роботу, визначення трудової функції пра-цівника, встановлення моменту початку виконання роботи.
Громадяни добровільно обирають види діяльності, які не за-боронені законодавством, у тому числі й не пов'язані з вико-нанням оплачуваної роботи, а також професію, місце роботи відповідно до своїх здібностей. Примушення до праці в будь-якій формі не допускається. Добровільна незайнятість громадян не є підставою для притягнення їх до адміністративної чи кри-мінальної відповідальності.
Угода про прийняття - влаштування на роботу є проявом вольового характеру трудового договору. Без волевиявлення пра-цівника, бажаючого влаштуватися на роботу, і роботодавця, якому необхідний працівник для виконання певної роботи, трудові правовідносини виникнути не можуть.
Робота, яку виконуватиме працівник, коло його трудових повноважень і обов'язків прийнято називати трудовою функці-єю, її встановлення є виключною компетенцію сторін. При укла-денні трудового договору вони визначають професію, спе-ціальність, кваліфікацію або посаду.
Професія є широкою сферою трудової діяльності, що відо-бражає галузевий або родовий поділ праці, в якій працівник може застосовувати свої трудові здібності відповідно до наявних у нього знань, навичок та вміння. Виконання роботи певної професії вимагає спеціалізації професійних